Організація громадського життя – створення та розвиток мережі добровільних об’єднань українців та інших громадських установ у Сполученому Королівстві (СК).
До 1939 року
Громадське життя українців у Манчестері до Другої світової війни спочатку було пов’язане в основному з Українською Католицькою Церквою. Стараннями дипломатичної місії Української Народної Республіки в Лондоні, 1919 р. українці в Манчестері заснували політично-допомогове товариство «Самопоміч». 1929 р. манчестерська громада відкрила Український товариський клуб, який став осередком товариського й культурного життя громади. У Лондоні в 1920-х і 1930-х роках проживали окремі українці (див. Українці в Сполученому Королівстві), однак розгорненого громадського життя тоді не було. У 1930-х роках українські студенти в Лондоні, переважно з Канади, час від часу гуртувалися в приміщеннях Українського Бюро.
1939-1991 роки
У січні 1943 р. українці, які служили в канадських збройних силах, дислокованих у Сполученому Королівстві, заснували Союз Українських Канадійських Вояків (СУКВ), осередок якого спочатку містився в приміщеннях Українського товариського клубу в Манчестері, а в другій половині того ж року був перенесений до Лондона. Невдовзі після закінчення Другої світової війни провідні діячі СУКВ, з метою організування допомоги українським переміщеним особам і біженцям в Західній Європі, ініціювали створення в Манчестері Українського Допомогового Комітету у Великій Британії (липень 1945 р.), а в Лондоні – Центрального Українського Допомогового Бюро (вересень 1945 р.). У той же час українці в Польських збройних силах під британським командуванням, за допомогою СУКВ, почали заходи щодо створення власної організації, яка в січні 1946 р. оформилася в Союз Українців у Великій Британії (СУБ).
Із 1947 р., з приїздом до СК великої кількості українських Європейських добровільних робітників і колишніх вояків дивізії «Галичина», членство СУБ значно збільшилося і почали оформлюватися інші організації. У 1947-1948 рр. постали, зокрема, Українська Католицька Церква у Великій Британії (УКЦ-ВБ), Українська Автокефальна Православна Церква у Великій Британії (УАПЦ-ВБ), Українська Студентська Громада, Організація Українських Жінок та дві молодіжні організації – Спілка Української Молоді (СУМ) і Пласт. Почали діяти в СК також деякі еміграційні українські політичні організації, до яких належало багато післявоєнних поселенців.
На загальних зборах СУБ 12-13 березня 1949 р. створився поділ на тлі партійно-політичних розбіжностей. У результаті в керівництві організації здобули перевагу члени та прихильники Організації Українських Націоналістів (бандерівців), або ОУН(б), і Союзу Гетьманців Державників (СГД), а прихильники Української Національної Ради (УНРади), якої ОУН(б) й СГД не підтримували, створили Українське Бюро, на основі якого згодом сформувалося Об’єднання Українців у Великій Британії (ОУуВБ). Членами ОУуВБ стали деякі колишні провідні діячі СУБ, однак чисельно організація залишилася значно меншою, ніж СУБ.
ОУуВБ cпочатку служило осередком громадської підтримки УНРаді. 1957 р., однак, воно припинило цю підтримку, після того, як Організація Українських Націоналістів (мельниківців), яка здійснювала значний вплив на ОУуВБ, вийшла з Ради. У відповідь багато членів і прихильників Української Революційно-Демократичної Партії та інших політичних організацій, активних в УНРаді, виступили з ОУуВБ і згодом створили Товариство Сприяння Українській Національній Раді у Великій Британії (пізніше перейменоване на Українське Товариство у Великій Британії).
З другої половини 1940-х до кінця 1980-х років, головно в ранній частині цього періоду, післявоєнні українські поселенці у СК створили бл. 60 інших об’єднань та установ: ветеранських, молодіжних, студентських та академічних, релігійних, культурно-освітніх, інформаційно-політичних тощо (див. Перелік організацій). Деякі організації творили відділи в різних місцевостях, де існували українські громади, інші діяли лише на всебританському рівні з осередком в одній місцевості, часто в Лондоні. Чисельність членів організацій різнилася від кількох тисяч до кількох десятків, і деякі організації стали майже неактивними або перестали існувати після відносно короткого часу.
Нащадки післявоєнних поселенців почали ще в 1950-х роках бути активними в молодіжних організаціях, зокрема в СУМ і Пласті, а з 1960-х років, вже в дорослому віці – вступати до деяких інших організацій. Це покоління також створило бл. 15 нових організацій. При кінці 1980-х років з числа об’єднань та установ, заснованих післявоєнними поселенцями або їхніми нащадками, більш або менш активними залишилися бл. 40.
1991-2021 роки
Велика кількість українців, які почали приїжджати до СК напередодні і після встановлення незалежності України, включилася в життя УКЦ-ВБ та УАПЦ-ВБ і швидко становила найбільшу частину учасників богослужінь у цих двох церквах, особливо в Лондоні. Значна кількість вихідців з незалежної України віддала своїх дітей до шкіл українознавства та молодіжних організацій СУМ і Пласт, і деякі самі стали вчителями або виховниками. У Лондоні дехто з вихідців з України після 1991 р. також брав участь у заходах Українського Інституту у Лондоні. Поза тим, вихідці з незалежної України лише в малій мірі включилися в діяльність організацій, заснованих післявоєнними поселенцями та їхніми нащадками. Дальше існування деяких із цих організацій, напр. СУБ і ОУЖ, забезпечували нащадки післявоєнних поселенців, проте інші організації поступово припинили існування. 2021 р. залишилися активними лише мала кількість організацій та установ, заснованих до 1991 р.
Декілька нових організацій були засновані вихідцями з незалежної України, або за їхньою участю, як, наприклад: Україно-Британський Сіті Клуб (2005 р.; сприяння комерційним зв’язкам між СК та Україною), Британсько-Українське Товариство (2007 р.; посилення зв’язків між Україною та Великою Британією на всіх рівнях), організація «Юкрейнієн евентс ін Лондон» (2014 р.; інформування про українські культурні та інші заходи в СК, зокрема в Лондоні). У різних британських університетах постали також українські студентські товариства. Переважно, однак, на відміну від післявоєнних поселенців, які розвинули суспільно-громадське життя навколо різного роду формальних організацій, українці, які прибули до СК після 1991 р., підтримували зв’язки шляхом неформальних мереж, основаних на нових соціальних медіях.