Українська Католицька Церква у Великій Британії [Ukrainian Catholic Church in Great Britain] – релігійна організація українських християн у Великій Британії, які належать до візантійського католицького обряду. Складова частина всесвітньої Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) – див. нижче.
Перша значна група українських іммігрантів у Великій Британії, які поселилися в Манчестері між 1890-ми роками і Першою світовою війною, складалася переважно з греко-католиків. Спочатку вони відвідували римо-католицьку церкву св. Чада, а відтак долучилися до парафії св. Казимира, створеної в 1904 р. передусім для польських і литовських іммігрантів в Манчестері. Після того, як цю парафію було закрито в 1931 р., церква св. Чада знову стала головним релігійним осередком для манчестерських українців. З 1932 р. декілька разів на рік до них приїжджав греко-католицький священник із Бельгії о. Людвик Боський, щоб відправляти богослужіння у греко-католицькому обряді. Після його смерті в 1938 р. приїжджав священник з Франції о. Яків Перрідон (у 1938-39 і 1944-47 рр.). Між Першою і Другою світовими війнами Велику Британію відвідали декілька провідних осіб УГКЦ: галицький митрополит Андрей Шептицький (1921 р.), єпископ Микола Чарнецький – апостольський візитатор для греко-католиків в Польщі поза межами Галицької митрополії (1932, 1937 рр.), о. Йосиф Сліпий – тодішній ректор Греко-католицької богословської академії у Львові і майбутній голова УГКЦ (1935 р.).
Під час і зараз після Другої світової війни (жовтень 1944 р. – вересень 1945 р., листопад 1945 р. – січень 1946 р.) о. Михайло Горошко з Канади служив військовим капеланом для українців греко-католиків в канадських збройних силах, дислокованих у Сполученому Королівстві (див. Союз Українських Канадійських Вояків). Служили також капелани для українців греко-католиків в Польських збройних силах під британським командуванням: о. Антін Годис в Першому Польському корпусі, розміщеному в Сполученому Королівстві, та о. Степан Колянківський у Другому Польському корпусі, якого переміщено у Сполучене Королівство 1946 року.
Процес організації Української Католицької Церкви (УКЦ) у Великій Британії (УКЦ-ВБ) розпочався під час масового приїзду українців в країну в післявоєнних роках (див. Українці в Сполученому Королівстві). У листопаді 1946 р. єпископ Іван Бучко, який проживав у Римі, був назначений апостольським візитатором з персональною юрисдикцією над українцями греко-католиками у цілій Західній Європі. Церкву у Великій Британії спочатку було включено до юрисдикції його генерального вікарія (синкеля) на Францію о. Перрідона. У лютому 1947 р. франко-канадський священник УГКЦ о. Йосафат Жан був назначений парохом Лондона, а відтак деканом Української Греко-Католицької Місії у Великій Британії. У березні 1949 р. єпископ Бучко встановив окремий генеральний вікаріат на Англію і Шотландію, і першим генеральним вікарієм УКЦ-ВБ призначив о. Володимира Маланчука (який згодом став єпископом у Франції). У січні 1951 р. наступником останнього став о. Олександер Малиновський. У грудні 1947 р. римо-католицька ієрархія Англії та Уельсу створила комітет опіки над католицькими Європейськими добровільними робітниками різних національностей, які в той час прибували у Сполучене Королівство. Комітет надавав допомогу УКЦ-ВБ у таких питаннях, як спровадження українських священників до країни, відвідування священниками таборів і гуртожитків де перебували українці, користування римо-католицькими церквами для українських богослужінь тощо.
10 червня 1957 р. Ватикан створив Апостольський екзархат для українців католиків в Англії та Уельсі (у східній церкві екзархат є адміністративною одиницею на чолі з єпископом, юрисдикція якого поширюється на окреслену групу вірних, що є недостатньо чисельна й стійка для створення єпархії). Першим екзархом було назначено римо-католицького архієпископа вестмінстерського (з 1958 р. – кардинала) Вільяма Ґодфрі, а щоденною адміністрацією церкви займалися його генеральні вікарії: спочатку о. Малиновський, а після смерті останнього в листопаді 1957 р. – о. Павло Малюґа, якого спроваджено з Канади. 1963 р., після смерті кардинала Ґодфрі, екзархом був назначений Августин Горняк, перший український греко-католицький єпископ у Великій Британії (див. перелік єпископів нижче). Декретом з 8 березня 1967 р. (який набрав чинності 12 травня 1968 р.) територію екзархату поширено на Шотландію, і він став Апостольським екзархатом для українців католиків у Великій Британії. 18 січня 2013 р. екзархат піднесено до рівня єпархії з іменем «Єпархія Пресвятої Родини в Лондоні», і першим єпархом призначено тодішнього екзарха, єпископа Гліба Лончину. У грудні 2014 р. в адміністративне підпорядкування єпарха передано білоруську католицьку місію візантійського обряду в Лондоні, а 2017 р. – словацьку та угорську місії.
У 1947 р. було встановлено розподіл території Великої Британії на шість душпастирських округів, до кожного з яких призначено одного священника або більше. У деяких таборах, в яких перебували великі кількості українців, бараки були перетворені на каплиці для богослужбових цілей. Одна така каплиця, створена в таборі Голлмюр біля м. Локербі (Шотландія), донині використовується місцевими українцями. У 1948 р. УКЦ-ВБ набула свою першу власну церкву – в Лондоні. З кінця 1940-х років, коли почалися ліквідація таборів і гуртожитків та розвиток українських громад у містах по цілій Великій Британії, відбулася відповідна територіальна реорганізація УКЦ-ВБ. У містах, де постали більші українські громади, поступово було закуплено церкви (ними звичайно були невикористовувані будівлі різних християнських віровизнань) та житлові приміщення для священників. Із цих центрів кожний священник обслуговував свою місцеву громаду та одну або більше громад у навколишніх містах, і такий порядок існує донині. У містах, де немає власної церкви, богослужіння переважно відбуваються у місцевих римо-католицьких церквах. Разом УКЦ-ВБ набула власні церкви у 17 містах (деякі згодом були продані): Бедфорд, Болтон, Брадфорд, Вулвергамптон, Галіфакс, Ґлостер, Дарбі, Единбург, Ковентрі, Лестер, Лондон, Манчестер, Ноттінґгам, Олдгам, Пітерборо, Рочдейл, Сканторп. У 1967 р. в центральному Лондоні – за фінансової підтримки українців з цілої країни – закуплено церкву, яка стала кафедральним собором УКЦ-ВБ (офіційне відкриття відбулося 29 червня 1968 р.). Єдинy спеціально збудовану – у візантійському стилі – українську греко-католицьку церкву в країні споруджено у Вулвергамптоні (посвячено 1988 р.), хоч інтер’єри інших церков, де можливо, були пристосовані до вимог візантійського обряду. У 1970-х роках богослужіння відправлялися у близько 70 містах, переважно щотижня у парафіях із власними церквами, та раз чи двічі в місяць або рідше в інших місцевостях. У 2017 р. богослужіння відправлялися в понад 30 містах.
За весь період із Другої світової війни близько ста священників служили при УКЦ-ВБ (не враховуючи принагідних відвідин священників з України та інших країн), а кількість тих, які служили в будь-якому році, коливалася переважно в межах із 10 до 20. У 1946-48 роках щонайменше 16 священників прибули до країни з європейського континенту: у 1946 р., крім о. Колянківського, ще два священники прибули з Другим польським корпусом з Італії (оо. Іван Думич, Володимир Пашковський); у 1947 р., крім прибулого з Франції о. Жана, чотири військові капелани прибули з колишніми вояками дивізії «Галичина» з Італії (оо. Олександер Бабій, Емануїл Кордуба, Олександер Маркевич, Михайло Ратушинський), і до цієї групи долучилися два невійськові священники з Риму (оо. Володимир Дзьоба, Петро Дячишин); у 1948 р. шість священників прибули з таборів для переміщених осіб в Німеччині та Австрії (оо. Юстин Гірняк, Микола Габак, Ярема Гаврилюк, Дам’ян Лопатинський, Василь Паславський, Ізидор Патрило). Всі ці священники були висвячені ще до, або під час, Другої світової війни, переважно в Західній Україні. Дехто з них служив у Великій Британії впродовж багатьох років, інші емігрували за океан після відносно короткого перебування в країні. Із 1949 р. священники далі час від часу приїжджади з різних країн і служили у Великій Британії, одні коротше, другі довше. Більшість тих, які прибули у 1950-х роках, народилися в Україні, а богословську освіту закінчили після війни, в Римі або в греко-католицькій семінарії у Кулемборзі (Нідерданди). У 1960-х – 1980-х роках більшість прибула з дальших країн, головно Північної або Південної Америки, в які вони емігрували після війни або в яких народилися. З 1970-х років принайменше 13 синів післявоєнних українських поселенців у Великій Британії стали священниками УКЦ, переважно закінчивши підготовку в Римі, і служили або далі служать у парафіях у Британії. З 1990-х років більшість нових священників прибуває з України. У середині 2017 р. до єпархії належало 18 священників (у тому числі один емерит) та один диякон.
Від часу Другої світової війни кількість українців греко-католиків у Великій Британії зазнала значних змін. З усіх українців (34 000 – 36 000), які прибули до Сполученого Королівства під час і відразу після війни, більшість становили вихідці з тих частин Західної України, де найбільш поширеною була УГКЦ, і кількість греко-католиків серед цих іммігрантів досягла ймовірно 25 000. У 1949 р. канцелярія генерального вікаріату розпочала реєстрацію індивідуальних членів Церкви, і на кінець 1950 р. кількість зареєстрованих становила понад 18 000. У наступних десятиліттях кількість греко-католиків змінювалася внаслідок декількох чинників, зокрема еміграції багатьох українців із Сполученого Королівства до інших країн в 1950-х роках, з одного боку, та приїзду сюди близько 1 500 українок (переважно греко-католицького віровизнання) з Польщі та Югославії у 1950-х, 1960-х і 1970-х роках, з іншого. З початку 1990-х років кількість греко-католиків значно збільшилася за рахунок нової хвилі імміграції з України. У перших десятиліттях після війни кількість вірних, які регулярно брали участь у богослужіннях, була досить висока. Відтак вона почала зменшуватися, в основному через смертність серед покоління післявоєнних поселенців, та нижчий рівень участі у богослужіннях серед їхніх нащадків. У 1975-1987 рр., внаслідок конфлікту, який виник в екзархаті навколо справи патріархату (див. нижче), більшість вірних у більшості парафіях брала участь у богослужіннях, що їх з благословення кардинала Йосифа Сліпого декілька священників відправляли в храмах Англіканської церкви або в українських громадських домах. З приїздом іммігрантів з незалежної України, значно збільшилася участь у богослужіннях у Лондоні, де більшість новоприбулих українців перебуває або поселилася. У 2017 р. загальна кількість учасників богослужінь в цілій єпархії у звичайну неділю становила близько 3 000 (у тому числі бл. 1 800 у Лондоні), а в дні великих свят досягала бл. 13 000.
Монахині Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії приїжджали до Великої Британії з інших країн і перебували в різних часах у Брадфорді (з 1953 р.) та Лондоні (з 1963 р.). УКЦ-ВБ активна в освітньо-виховній діяльності українців у Сполученому Королівстві. У 1951-56 рр. при парафії в Болтоні існувала недільна школа для навчання дітей релігії, української мови та історії України (відтак її долучено до школи українознавства місцевого відділу Союзу Українців у Великій Британії). З 1958 р. до 1990-х років подібну церковну школу провадили Сестри Служебниці в Брадфорді. У містах, де існували суботні школи українознаства, священники й монахині в різних періодах навчали в них релігії. В останніх роках навчання релігії відбувається головно при церквах. Протягом багатьох років священники УКЦ-ВБ служать капеланами для українських організацій у Великій Британії, зокрема Спілки Української Молоді, Пласту та Об’єднання бувших Вояків Українців. УКЦ-ВБ також була активна у видавничій сфері. У 1948-1975 рр. виходив її журнал «Наша Церква», а в 1977-1987 рр. – бюлетень «Церковні Вісті». У 2007-2008 рр. появилися чотири числа відновленого журналу «Наша Церква».
Екзархат, а відтак єпархію, очолювали наступні єпископи: Вільям Ґодфрі (призначений екзархом 10 червня 1957, уведений на престол 10 листопада 1957, помер 22 січня 1963); Августин Горняк (призначений єпископом-помічником екзарха 28 серпня 1961, призначений екзархом 18 квітня 1963, уведений на престол 6 червня 1963, уведений на престол поширеного екзархату 12 травня 1968, зречення з уряду оголошено 17 жовтня 1987); Михайло Гринчишин (призначений апостольським адміністратором екзархату 29 вересня 1987, подав зречення з уряду 24 червня 1989); Михайло Кучмяк (призначений екзархом 24 червня 1989, уведений на престол 10 жовтня 1989, зречення з уряду прийнято 5 квітня 2002); Павло Хомницький (призначений екзархом 5 квітня 2002, уведений на престол 16 червня 2002, призначений єпархом Стемфордським в США 3 січня 2006); Гліб Лончина (призначений апостольським адміністратором екзархату 2 червня 2009, призначений екзархом 14 червня 2011, уведений на престол 2 серпня 2011, призначений єпархом новоствореної єпархії 18 січня 2013, зречення з уряду прийнято 1 вересня 2019); Кеннет Новаківський (призначений єпархом 15 січня 2020, уведений на престол 21 березня 2020). У періодах, коли єпископський престол був вакантним, апостольськими адміністраторами екзархату/єпархії були священники о. Богдан Лисиканич (2006-2009) та о. Микола Матвіївський (2019-2020).
Фото: У кафедральному соборі УКЦ в Лондоні.
Українська Греко-Католицька Церква
УГКЦ є самоврядною церквою візантійського обряду, об’єднаною з Римським апостольським престолом. В єдності з Римом вона перебуває з часу заключення Берестейської унії 1595-6 рр., коли більшість України перебувала в складі Польсько-Литовської держави. Після поділів цієї держави у 1772-1795 рр., внаслідок яких українські землі опинилися в складі Російської та Австрійської (пізніше Австро-Угорської) імперій, у 19 столітті УГКЦ була ліквідована в Російській імперії а продовжувала існувати в Західній Україні. Назва «греко-католицька», яка вказує на візантійський («грецький») обряд, була запроваджена 1774 р. в Австрійській імперії, щоб відрізнити УГКЦ від Римо-католицької та Вірменської католицької церков. 1946 р. в Західній Україні, анексованої Радянським Союзом під час Другої світової війни, УГКЦ була офіційно ліквідована, однак вона продовжувала існування в підпіллі. У листопаді 1989 р. УГКЦ в Україні легалізовано і з того часу вона відродила діяльність по цілій країні. У серпні 2005 р. осередок голови УГКЦ перенесено зі Львова до Києва. Внаслідок еміграції греко-католиків з України у різні часи, УГКЦ діє також у багатьох інших країнах світу, головно в Східній і Західній Європі, Північній і Південній Америці та Австралії. Після Другої світової війни, в деяких країнах поза Україною (в тому числі у Великій Британії) для означення УГКЦ була прийнята назва «Українська Католицька Церква».
Справа патріархату
У січні 1963 р. тодішній голова УГКЦ Йосиф Сліпий був звільнений з 18-річного ув’язнення в Радянському Союзі, під умовою, що він виїде з СРСР. У лютому він приїхав до Риму. У грудні Апостольська Столиця визнала, що він, як галицький митрополит, має статус верховного архієпископа (у січні 1965 р. його іменовано також кардиналом). У листопаді 1964 р. декретом Другого Ватиканського Собору про Східні Католицькі Церкви верховних архієпископів по суті зрівняно у правах з патріархами. Ще в 1963 р. Йосиф Сліпий почав старання щодо офіційного визнання УГКЦ патріаршою церквою, і відтак у різних країнах розвинувся широкий рух на підтримку цієї мети. У 1975 р. Йосиф Сліпий почав користуватися титулом «патріарх», однак більшість єпископів УГКЦ в діаспорі не схвалила цей крок (декрет Другого Ватиканського Собору про Східні Католицькі Церкви ствердив, що патріархат може заснувати лише Вселенський собор або Папа Римський). У Великій Британії єпископ Августин Горняк не визнав кроку, здійсненого Йосифом Сліпим. Це довело до глибокого поділу в УКЦ-ВБ, внаслідок чого в 1987 р. єпископ подав у відставку. У 2002 р. єпископи УГКЦ в Україні та за кордоном внесли Папі Іванові-Павлу ІІ одностайне прохання щодо офіційного визнання УКГЦ, як патріаршої церкви. В очікуванні остаточного позитивного рішення, інституції УГКЦ з того часу розвиваються відповідно до вимог, які стосуються патріарших церков, а її голову широко неофіційно називають титулом патріарха.
(див. також Церковно-релігійне життя)
Література
Дзьоба В. Релігійно-церковне життя перших українців у Манчестері // Наша Церква. – Лондон, 1953. – Ч. 5 (7). – С. 4; Ч. 8 (10). – С. 4.
Наша Церква у В. Британії // Наша Церква. – Лондон, 1953. – Ч. 1 (3). – С. 3-4; Ч. 4 (6). – С. 2-3; Ч. 9 (11). – С. 4.
Вівчарук С. Наша Церква у Великій Британії // Наша Церква. – Лондон, 1967. – Ч. 2 (79). – С. 9-13; Продовження в наступних числах до: 1971. – Ч. 3-4 (96-97). – С. 8-11.
Фундак О. Від церковці до катедри // Українська Думка. – Лондон, 1968. – 3 жовтня. – С. 3, 8.
Keywan Z. Mission and Church in Great Britain // A Turbulent Life: Biography of Josaphat Jean O.S.B.M. (1885-1972) / Z. Keywan. – Verdun (Quebec), 1990. – P. 135-142.
Небесняк Є. Церковне життя // З червоної калини на червону рожу: до століття поселення українців у Манчестері, Великобританія: 1897-1997 / Є. Небесняк. – Рим; Львів; Манчестер, 1997. – С. 57-79.