Малиновський Олександер [Alexander Malynowskyj] – священник Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ), церковний і громадський діяч; народився 12 січня 1888 р. в с. Жуків (Золочівський район, Львівська область, Україна; тоді – Золочівський повіт, австрійська Галичина); помер 18 листопада 1957 р. в Брадфорді, Англія (Сполучене Королівство), похований на цвинтарі Ґаннерзбері в Лондоні.
Середню освіту закінчив в українській гімназії в Перемишлі, після чого відбув однорічну службу в австрійській армії, а відтак, до 1912 р., навчався на юридичному факультеті Львівського університету. Під час Першої світової війни служив молодшим офіцером в австро-угорському війську. У 1918-1920 рр., під час тогочасної Української революції, служив сотником в Українській галицькій армії. У 1921 р. вступив до греко-католицької духовної семінарії у Львові, і в 1925 р. був висвячений митрополитом Андреєм Шептицьким на священника. Після короткого душпастирського служіння в Золочеві, у 1926-1932 рр. був префектом львівської духовної семінарії, а в 1932-1939 рр. – її віцеректором. У 1937 р. став настоятелем студентського гуртожитку «Християнський інтернат» (у будинку «Академічний дім») у Львові. Був членом Богословського Наукового Товариства у Львові.
У липні 1939 р. на доручення митрополита Шептицького виїхав на Лемківщину. З кінця того року до серпня 1940 р. очолював відділ суспільної опіки Українського Центрального Комітету у Кракові. У серпні 1940 р. став генеральним вікарієм апостольського адміністратора УГКЦ на Лемківщині о. Якова Медвецького. У лютому 1941 р., після смерті о. Медвецького, став апостольським адміністратором. 1944 р. був номінований на члена Української Головної Визвольної Ради, однак через воєнні події не зміг взяти участі в її установчих зборах. У вересні 1945 р. за допомогою членів Української повстанської армії перебрався через чехословацький кордон і в грудні дістався до Баварії (Німеччина). У липні 1946 р. призначений ректором у питаннях виховання й адміністрації новоствореної української греко-католицької духовної семінарії, яка знаходилася спочатку в замку Гіршберґ біля м. Вайльгайм (Баварія), а з 1948 р. – у м. Кулемборґ (Нідерланди).
Наприкінці 1950 р. був призначений генеральним вікарієм – на Велику Британію та Ірландію – апостольського візитатора для українців греко-католиків у Західній Європі єпископа Івана Бучка (див. Українська Католицька Церква (УКЦ) у Великій Британії). Увійшов на посаду в січні 1951 р., і також став парохом УКЦ в Лондоні. 1954 р. отримав почесний титул домового прелата Папи Пія ХІІ. Із призначенням у червні 1957 р. архієпископа Вільяма Ґодфрі першим апостольським екзархом українців греко-католиків Англії та Уельсу, став його генеральним вікарієм. Був членом і духовним опікуном Українського Католицького Академічного Об’єднання «Обнова» у Великій Британії, а також членом Комісії Допомоги Українському Студентству у Великій Британії і головою її Контрольної Комісії, членом Об'єднання бувших Вояків Українців у Великій Британії. Із грудня 1937 р. член Наукового Товариства ім. Шевченка (НТШ) у Львові, а з кінця 1940-х рр. – член НТШ відновленого після війни в Німеччині.
Література
Левицький Д. Бл. Пам. Всесвітліший Отець Мітрат і Прелат Олександер Малиновський // Українська Думка. – Лондон, 1957. – 28 листопада. – С. 3.
Ярославич М. Моя зустріч з о. Малиновським в УПА // Українська Думка. – Лондон, 1957. – 28 листопада. – С. 3, 6.
Г.[Гриньох] І. Над свіжою могилою на чужині: В пам’ять мітрата Олександра Малиновського // Сучасна Україна. – Мюнхен, 1958. – Ч. 1. – С. 11.
Лаба В. Пам’яті щирого друга // Світло. – Торонто, 1958. – Лютий. – С. 17-18.
Кубійович В. Українці в Генеральній губернії 1939-1941: Історія Українського Центрального Комітету. – Чикаґо, 1975. – С. 161-164, 287-291, 365-366.
Купранець О. Духовне вогнище на скитальщині: Українська Католицька Духовна Семінарія Гіршберґ–Кулемборґ. – Рим; Торонто, 1975.
Прах Б. Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини. – Львів, 2015. – Т. 1. – С. 498-499.