Паславський Василь [Wasyl Paslawskyj] – священник Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ), громадський діяч; народився 10 січня 1895 р. в с. Станіславчик, Надсяння (Перемишльський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща; тоді – австрійська Галичина); помер 9 серпня 1967 р. в Ноттінґгамі, Англія (Сполучене Королівство), похований на місцевому цвинтарі Садерн.
Закінчив народну школу в рідному селі, а гімназію – у Перемишлі (1914 р.). З 1914 р. проходив військову службу в австрійській армії в ранзі поручника, воював на італійському фронті. З 1918 р. служив в Українській Галицькій Армії (УГА). Брав участь у боях за Перемишль. Після поранення лікувався у шпиталі в Самборі. Згодом брав участь у Чортківській офензиві, в переході УГА за ріку Збруч, в наступі на Київ. Відступаючи з Києва, переніс черевний та плямистий тиф. У квітні 1920 р. був у складі частин Червоної української галицької армії (створеної внаслідок об’єднання УГА з Червоною армією в березні 1920 р.), які рішили перейти на бік армії Української Народної Республіки (УНР) але були роззброєні польським військом (з яким Армія УНР була в союзі). Відтак був інтернований в таборі у Домб’є (неподалік від Кракова), а згодом в Тухолі (на півночі Польщі).
У 1924 р. повернувся до c. Станіславчик, де організував хор і драматичний гурток, з яким об’їздив довколишні села. У 1926 р. вступив до Духовної семінарії у Перемишлі, і після її закінчення у квітні 1930 р. був висвячений єпископом Йосафатом Коциловським на священника. Почав душпастирську працю у с. Павлокома на Надсянні (нині – Польща), де також працював у місцевій читальні «Просвіта», будучи головою її управи. У 1934 р. переведений у с. Грімне біля Комарно (нині – Городоцький район Львівської області), де сприяв українізації останніх русофілів на Комарненщині, а в 1935 р. переїхав у с. Угерці Незабитовські (нині – с. Угри, Городоцький район) неподалік, де служив помічником пароха. Тут упродовж двох років розгорнув активну суспільну діяльність. Організував дитячий садок, драматичний гурток, церковний та світський хори. Роз’яснював важливість економічного зростання та добробуту, і допоміг селянам створити молочарню та кооперативну спілку. Разом зі своєю сестрою Катериною (вчителькою) часто організовував вистави на сільській сцені. Видавав метрики українською мовою, поширював серед селян літературу з історії України, за що зазнавав переслідувань з боку польської влади. Постійно дбав різними способами про незаможних селян. Восени 1937 р. переїхав у с. Викоти на Самбірщині, де працював як душпастир і громадський діяч до 1944 р.
Після того, як у липні 1944 р. радянські війська прорвали фронт в Західній Україні, з дозволу церковної влади покинув парафію і виїхав до Кракова, потім – у Сілезію. Тут працював на фабриці і водночас служив душпастирем для українських робітників. Після капітуляції Німеччини подався на захід і дістався до Баварії. Короткий час перебував в монастирі Бенедиктинів, відтак переїхав у Реґенсбург. Восени 1945 р. став парохом у містечках Шлірзее та Гаусгам в південній Баварії, де жила громада українських шахтарів.
У грудні 1948 р. виїхав до Сполученого Королівства, де ввійшов у склад духовенства Української Католицької Церкви у Великій Британії. Спочатку був священником-помічником у Брадфорді (до жовтня 1952 р.). Згодом був помічником в Ноттінґгамі (з осені 1952 р. до 1958 р.), обслуговуючи також довколишні міста. Із грудня 1958 р. був парохом Галіфаксу та округу (резиденція в Брадфорді). У 1961 р. деякий час не міг виконувати душпастирських обов’язків з огляду на стан здоров’я, а відтак був призначений священником-помічником у Лондоні. Із грудня 1962 р. до смерті був помічником (пенсіонером) в Ноттінґгамі й окрузі. Почесний радник Апостольського екзархату для українців католиків в Англії та Уелсі. Член Об’єднання бувших Вояків Українців у Великій Британії.
Література
Ювілей душпастиря (всеч. о. Василь Паславський) // Наша Церква. – Лондон, 1960. – Ч. 2. – С. 23.
Гринах А. Виноградник на робітника менше // Наша Церква. – Лондон, 1967. – Ч. 4. – С. 34-36.
Гринах А. Знову червона калина похилилася // Українська Думка. – Лондон, 1967. – Ч. 38 (14 вересня). – С. 5.
Гринах А. Пам’яті о. В. Паславського // Християнський Голос. – Мюнхен, 1967. – Ч. 39 (24 вересня). – С. 4.
Потічний П. Павлокома 1941-1945: Історія села. – Торонто; Львів, 2001. – С. 156-157, 194-197.
Жаровський Л. Угри. Горці, Угорці (Угерці), Угорці Незабитовські, Незабитівка. – Львів, 2010. – С. 35, 36.
Прах Б. Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини. Том 1: Біографічні нариси (1939-1989). – Львів, 2015. – С. 505-506.