Українська Автокефальна Православна Церква у Великій Британії [Ukrainian Autocephalous Orthodox Church in Great Britain] – релігійна організація українців у Великій Британії, які належать до православного християнського віровизнання; складова частина Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) в діаспорі (див. нижче). З 1995 р. належить до юрисдикції Вселенського Патріарха Константинопольського і відома також під назвою Українська православна єпархія у Великій Британії (Вселенського патріархату).
Під час і зараз після Другої світової війни військовими капеланами для православних українців в канадських збройних силах, розміщених у Сполученому Королівстві (див. Союз Українських Канадійських Вояків) були два священники від Української Греко-Православної Церкви в Канаді: о. Семен Савчук (серпень 1944 р. – лютий 1945 р.) та о. Стефан Симчич (січень-вересень 1945 р., січень-лютий 1946 р.). Були православні капелани також у Польських збройних силах під британським командуванням, в яких більшість православних вірних становили українці й білоруси. Головними капеланами були два єпископи Польської Автокефальної Православної Церкви: Сава Совєтов (за походженням росіянин, в Англії з вересня 1943р., з 1947 р. – архієпископ) та Матвій Сємашко (із давнього українського роду, в Англії із січня 1945 р.). Після війни вони організували Польську православну церкву за кордоном під юрисдикцією Вселенського Патріарха. Були спроби приєднати до неї українців з числа тих, які почали масово приїздити до країни (див. Українці в Сполученому Королівстві), однак більшість відмовлялася.
На соборі єпископів УАПЦ в еміграції, який відбувся в березні 1946 р. в Німеччині, відповідальним за розвиток УАПЦ у Франції, Англії та Бельгії був назначений тодішній єпископ Мстислав Скрипник (резиденція у Франції). У середині 1947 р. Микита Бура, Сергій Нагнибіда, Михайло Опаренко та Юрій Сальський створили ініціативну групу для заснування УАПЦ у Великій Британії (УАПЦ-ВБ). У серпні 1947 р. єпископ Скрипник відвідав Велику Британію і відслужив перше богослужіння УАПЦ в цій країні (у центральному будинку Союзу Українців у Великій Британії). Він також призначив Церковну Раду, яка розпочала процес організування УАПЦ-ВБ. У зв’язку з виїздом єпископа Скрипника в Канаду (листопад 1947 р.), у квітні 1948 р. відповідальність за УАПЦ-ВБ перейняв голова УАПЦ в еміграції митрополит Полікарп Сікорський (резиденція в Німеччині, а з 1950 р. – у Франції). У жовтні 1948 р. відбувся перший З’їзд УАПЦ-ВБ, на якому – на місце Церковної Ради – обрано Генеральне Церковне Управління. Протягом декількох наступних років Управління отримувало матеріальну та іншу допомогу від Комітету іноземних робітників Британської ради Церков.
З 1948 р. до 1981 р. УАПЦ-ВБ перебувала під безпосередньою зверхністю голів УАПЦ в діаспорі, кожний з яких мав резиденцію поза Сполученим Королівством: митрополит Сікорський (1948-1953 рр.), митрополит Ніканор Абрамович (1953-1969 рр., резиденція в Німеччині), митрополит Скрипник (1969-1981 рр., резиденція в США; з 1971 р. він був рівночасно митрополитом Української Православної Церкви [УПЦ] в США). В останньому з цих періодів УАПЦ-ВБ часто відвідував вікарій митрополита – єпископ Орест Іванюк з Німеччини. У відсутності єпископа з резиденцією у Великій Британії, відповідальними за адміністрацію УАПЦ-ВБ були голови Генерального Церковного Управління. Першим головою Управління був о. Ігор Губаржевський. У листопаді 1950 р. митрополит Сікорський звільнив його з посади, а на його місце призначив о. Василя Ільчука. У зв’язку з тим частина вірних, на чолі з о. Губаржевським, відійшла від УАПЦ-ВБ і створила Українську Автокефальну Православну Церкву (Соборноправну) у Великій Британії. Після смерті о. Ільчука в липні 1951 р. головою Генерального Церковного Управління УАПЦ-ВБ був назначений о. Сергій Молчанівський. У червні 1971 р. через стан здоров’я на його місце був назначений о. Сильвестер Богатирець. У періоді з 1948 р. до 1978 р. відбулося дев’ять З’їздів УАПЦ-ВБ, з участю духовенства і представників парафій, на яких обиралися члени Генерального Церковного Управління.
У травні 1981 р. нововисвячений єпископ Анатолій Дублянський став єпископом Лондонським і Західноєвропейським (резиденція в Німеччині). В серпні того ж року УАПЦ-ВБ була піднесена до рівня єпархії і єпископ Дублянський був уведений на лондонський престол. У травні 1983 р. він став архієпископом Західноєвропейської єпархії УАПЦ, а на чолі Великобританської єпархії став нововисвячений єпископ Володимир Дідович (резиденція в Німеччині). На початку 1986 р. його підвищено в сан архієпископа і його юрисдикцію поширено на єпархію УАПЦ Австралії і Нової Зеландії. У 1988 р. на власне бажання через стан здоров’я його звільнено з відповідальності за Великобританську єпархію, і з того часу до 1991 р. єпархія перебувала тимчасово під безпосередньою зверхністю митрополита Скрипника (резиденція в США; з червня 1990 р. він був рівночасно патріархом УАПЦ в Україні).
У жовтні 1991 р. нововисвячений єпископ Іоан Дерев’янка став новим правлячим єпископом Великобританської єпархії (резиденція в Бельгії). У 1995 р. разом з єпископами УПЦ в США він перейшов під юрисдикцію Вселенського Патріарха (як титулярний єпископ Парнаський). У 1999 р. був підвищений в сан архієпископа і його юрисдикцію поширено на Західноєвропейську єпархію (у 2000 р. також на єпархію Австралії і Нової Зеландії). У грудні 2005 р. нововисвячений єпископ Андрій Пешко (титулярний єпископ Кратейський, народжений в Україні) став єпископом Великобританської і Західноєвропейської єпархій, з резиденцією в Лондоні, а архієпископ Дерев’янка залишився на чолі єпархії Австралійської та Ново-Зеландської. У 2008 р. єпископ Пешко переїхав в Канаду, і Великобританську єпархію (також Західноєвропейську) повторно очолив архієпископ Дерев’янка. У 2010 р. він став членом Всеправославної єпископської конференції Великої Британії та Ірландії, створеної в тому ж році. У липні 2016 р. за станом здоров’я він зрезигнував з посади правлячого єпископа кожної з єпархій, які до того часу очолював (Австралійської та Ново-Зеландської, Західноєвропейської, Великобританської). Того ж місяця єпископ Даниїл Зелінський (титулярний єпископ Памфільський) з УПЦ в США був назначений єпископом Великої Британії і Західної Європи (залишаючись єпископом Західної єпархії УПЦ в США).
Із піднесенням УАПЦ-ВБ до рівня єпархії у 1981 р., Генеральне Церковне Управління стало Єпархіяльним Управлінням. У 1984 р. церква була зареєстрована як благодійна організація. У вересні 1999 р. Єпархіяльне Управління було перейменоване на Консисторію єпархії. По смерті о. Богатирця в 1992 р. головою Єпархіяльного Управління став о. Михайло Хуторний (до серпня 1994 р. – виконувач обов’язків), а з серпня 1998 р. до грудня 2005 р. Єпархіяльне Управління, відтак Консисторію, очолив єпископ Дерев’янка. У жовтні 2004 р. о. Богдан Матвійчук був назначений адміністратором Консисторії, а в 2008 р. – її головою. У періоді з 1981 р. до 1998 р. у Лондоні відбулося п’ять Єпархіяльних Соборів УАПЦ-ВБ. У Лондоні також відбулися чотири собори цілої УАПЦ в діаспорі (у 1972, 1978, 1983 і 2005 рр.).
Українські православні громади у Великій Британії вперше організувалися у таборах і гуртожитках, в яких більшість українських поселенців перебувала в післявоєнних роках, і в 1949 р. їх вже було понад 100. Було встановлено розподіл території Великої Британії на парафіяльні округи, до кожної з яких призначено священника. У 1948 р. було п’ять округів. Із збільшенням кількості священників розподіл країни на парафіяльні округи змінювався відповідно. У деяких містах почали творитися парафії (з обраними парафіяльними радами) і наприкінці 1940-х рр. їх вже було дев’ять. У 1949 р. в Лондоні був закуплений церковний дім, в якому були встановлені каплиця і канцелярія Генерального Церковного Управління. З кінця 1940-х рр., у зв’язку з ліквідацією таборів і гуртожитків і розвитком українських громад у містах, життя УАПЦ-ВБ зосереджувалося в міцевостях, в яких було найбільше православних українців. Богослуження відправлялися переважно в приміщеннях Англіканської церкви. У 1952-1967 рр. парафії в Олдгамі, Рочдейлі, Брадфорді та Дарбі закупили свої власні церкви (невикористовувані будівлі Англіканської церкви). Парафія в Манчестері збудувала нову церкву, спорудження якої завершено в 1974 р. За широкої підтримки української громади у Великій Британії, у 1977 р. в Лондоні закуплено церкву, яка стала кафедральним собором УАПЦ-ВБ (у 1983 р. заходами української громади при церкві споруджено хрест-пам’ятник у пам’ять жертв Голодомору 1932-3 рр.). У 1954-1962 рр. у складі УАПЦ-ВБ діяв автономний Православний Вільно-Козачий Деканат, до якого належали послідовники української козацької традиції. У 1987 р. УАПЦ-ВБ налічувала 20 парафій (усі в Англії) та п’ять менших церковних громад (усі в Англії крім одної в Шотландії – в Единбурзі). У середині 2016 р. УАПЦ-ВБ мала п’ять парафій (Брадфорд, Лондон, Манчестер, Олдгам, Рочдейл) та дві церковні громади (Лідз, Ноттінґгам). Церква функціонує в рамках трирівневої структури, що складається з митрополії, єпархії та окремих парафій, з окремим статутом для кожного рівня. Православна місія в Уелсі, з парафією у м. Блайнау Ффестініоґ, є під духовним проводом митрополита УАПЦ в діаспорі, але формально не входить у склад єпархії УАПЦ-ВБ.
Всіх священників, які в 1947-2016 рр. належали до УАПЦ-ВБ, було близько 45. Кількість тих, які служили в будь-якому році, коливалася переважно в межах із 5 до 15. У 1947-8 р. до Сполученого Королівства прибуло п’ять священників, які були висвячені в Україні до 1945 р.: з табору військовополонених у Ріміні (Італія) прибув о. Іов Скакальський, та з Німеччини – оо. Лев Опока, Андрій Мирошниченко, Ігор Губаржевський та Олександер Довгаль. У 1949-1950 рр. до них долучилися оо. Сергій Молчанівський та Василь Ільчук, які були висвячені після війни в Німеччині. У 1950-70-х рр. понад 20 осіб, які після війни поселилися у Сполученому Королівстві, пройшло богословсько-пастирську підготовку (у більшості на курсах, які відбувалися в Англії з 1955 р. до 1970-х рр.) і були висвячені на священників УАПЦ-ВБ. Деякі з них, після короткого служіння у Великій Британії, виїхали в інші країни (видатним серед них був о. Степан Ярмусь, який виїхав в 1960 р. і став провідним діячем Української Греко-Православної Церкви в Канаді). У 1991 р. Малком Бірон і Богдан Матвійчук, з першого покоління нащадків післявоєнних українських поселенців, були висвячені на дияконів, а відтак (у 1997 р. і 1992 р. відповідно) – на священників. З 1990-х рр. декілька священників з незалежної України служили або служать у парафіях УАПЦ-ВБ, переважно на тимчасовій основі. У середині 2016 р. до єпархії УАПЦ-ВБ належали два діючі священники: оо. Богдан Матвійчук і Петро Соміков.
Cеред усіх українців (34 000 – 36 000), які прибули до Сполученого Королівства під час і зараз після Другої світової війни, оцінки щодо загальної кількості православних українців коливаються в межах із 6 000 до 12 000. У середині 1950-х рр., після того, як багато українців емігрувало зі Сполученого Королівства до інших країн, УАПЦ-ВБ мала майже 3 000 зареєстрованих вірних. Наприкінці 1970-х років було бл. 1 500 активних парафіян. З 1990-х років кількість православних українців у Великій Британії поступово збільшилася за рахунок нової хвилі іммігрантів з незалежної України. У 2016 р. загальна кількість учасників богослужінь у цілій єпархії УАПЦ-ВБ у звичайну неділю становила близько 300 (у тому числі бл. 150 у Лондоні), а в дні великих свят – декілька тисяч у Лондоні і бл. 260 в інших парафіях.
У 1948-1950 рр. при УАПЦ-ВБ діяло Братство Святого Архистратига Михаїла, з метою допомагати церкві в здійснюванні її завдань. У 1951 р. Братство було відновлене, як центральна установа, яка координувала діяльність місцевих братств і сестрицтв при більших парафіях. Найбільшу активність Братство проявило в 1950-х роках. У 1971 р. створено при УАПЦ-ВБ Сестрицтво Святої Княгині Ольги для координації діяльності парафіяльних сестрицтв. Останніми роками лише лондонська парафія мала активне сестрицтво. З 1973 р. до ранніх 1990-х рр. при УАПЦ-ВБ діяла Ліґа Української Православної Молоді у Великій Британії, з метою виховання своїх членів у вірі Православної Церкви та в українському національному дусі. У більшості парафій УАПЦ-ВБ існували в минулому, або далі існують, церковні хори, з яких найвідомішим був хор «Дніпро» в Олдгамі.
УАПЦ-ВБ є активна в освітньо-виховній діяльності. У 1949 р. при парафії в Брадфорді постала українська недільна школа, яка діяла до 1960-x pp. У 1950-1960-х рр. діяли також школи при парафіях в Олдгамі, Рочдейлі та Лідзі. Підтримку декотрим із них надавали місцеві відділи Об’єднання Українців у Великій Британії. З 2013 р. діє недільна школа при парафії в Лондоні. Протягом багатьох років священники УАПЦ-ВБ служать капеланами для українських організацій у Великій Британії, зокрема Спілки Української Молоді, Пласту та Об’єднання бувших Вояків Українців. Церква також була активна у видавничій сфері. У 1948-1950 рр. появлявся орган Братства Св. Архистратига Михаїла «Братський Листок». З 1950 до 2011 р. виходив журнал «Відомості», який спочатку був органом Генерального Церковного Управління, а відтак єпархії УАПЦ-ВБ (з 1994 р. – також Митрополії УАПЦ в діаспорі). Крім того Церква видала різні богослужбові та інші книжки (у тому числі нариси історії УАПЦ-ВБ, видані в її 15-річчя і 40-річчя), святочні картки тощо, головно в 1950-1980-х роках.
Фото: У кафедральному соборі УАПЦ в Лондоні.
Українська Автокефальна Православна Церква в діаспорі
У східному християнстві автокефальна церква є самоврядною і не підпорядкована вищій владі. УАПЦ вперше постала в Україні в 1921 р. після Української революції 1917-1921 рр., з метою відновлення незалежності українського православ’я від Російської православної церкви (Московського патріархату), до якої в 1686 р. Київська митрополія перейшла з-під юрисдикції Константинопольського патріархату. У 1930-х рр. під тиском радянської влади УАПЦ припинила існування. У 1941-42 рр., в часі німецької окупації України, УАПЦ відновлено з благословення митрополита Діонісія Валединського, голови Польської Автокефальної Православної Церкви (якій в 1924 р. Вселенський Патріарх надав автокефалію своїм декретом – «томосом»). З поверненням радянських військ в Україну у 1943-44 рр. більшість єпископів УАПЦ було евакуйовано до Варшави. При кінці Другої світової війни вони знаходилися в Німеччині, де в той час перебувало багато священників УАПЦ і велика кількість православних українських переміщених осіб та біженців. У 1945 р. ієрархія в Німеччині заснувала УАПЦ в еміграції (згодом перейменована УАПЦ на чужині, а в 1973 р. – УАПЦ в діаспорі). Її очолювали митрополити Полікарп Сікорський (1945-1953), Ніканор Абрамович (1953-1969), Мстислав Скрипник (1969-1993), Константин Баган (1994-2012). Нині вона діє у Великій Британії, Німеччині, Франції, Бельгії, Австралії і Новій Зеландії, і її очолює митрополит Антоній Щерба.
На спільній нараді в квітні 1960 р. провідники Української Православної Церкви в США (створеної в 1920 р.), Української Греко-Православної Церкви в Канаді (створеної в 1918 р.; перейменованої в 1990 р. на Українську Православну Церкву в Канаді) та УАПЦ на чужині (нині УАПЦ в діаспорі) постановили, що згадані церкви (найбільші українські православні юрисдикції поза Україною) становлять три митрополії єдиної Української Православної Церкви (УПЦ) у вільному світі. Протягом короткого часу УАПЦ в діаспорі втримувала близькі зв’язки з УАПЦ в Україні, відновленою в 1989 р. У червні 1990 р. митрополит Скрипник, залишаючись головою УПЦ в США і УАПЦ в діаспорі, з резиденцією в США, був обраний також патріархом УАПЦ в Україні (всі три посади займав до смерті в 1993 р.). У 1995 р. УАПЦ в діаспорі, разом з УПЦ в США, перейшла під юрисдикцію Вселенського Патріарха (УПЦ в Канаді належить до Вселенського патріархату з 1990 р.). З 1996 р. єпископи УПЦ об’єднуються в Постійній Конференції Українських Православних Єпископів поза межами України.
(див. також Церковно-релігійне життя)
Література
Пропам’ятна книга 15-ліття Української Автокефальної Православної Церкви у Великій Британії (1947-1962) / Ред. С. Молчанівський. – Лондон, 1962.
Власовський І. Українська Православна Церква в Західній Европі на еміґрації // Нарис історії Української Православної Церкви / І. Власовський. – Нью-Йорк; Баунд Брук, 1955-1966. – Т. IV, частина друга. – С. 271-375.
Нарис історії Української Автокефальної Православної Церкви у Великій Британії (1947-1987) / Упор. С. Богатирець. – Лондон, 1988.
Покальчук Ю. Українці у Великій Британії. – Львів, 1999. – С. 87-90.
Мизак Н. Діяльність Української Автокефальної Православної Церкви у Великій Британії (1947-1991 рр.) // Релігія та Соціум. – Чернівці, 2014. – № 1-2 (13-14). – С. 67-76.