Губаржевський Ігор [Ihor Hubarshevsky] – мовознавець, викладач, православний церковний діяч; народився 30 травня 1905 р. в с. Дерешова (Мурованокуриловецький район, Вінницька обл., Україна; тоді – Новоушицький повіт, Подільська губернія, Російська імперія); помер 5 листопада 1970 р. в Нью-Йорку (США); похований на цвинтарі «Роузгілл» у м. Лінден (штат Нью-Джерзі).
Виріс у с. Паланка (нині с. Заозерне Гайсинського району) де батько був призначений священником, потім навчався в духовній школі у м. Тульчин. 1921 р. переїхав до Києва, де навчався на етнографічному відділі Київського археологічного інституту і згодом викладав на державних курсах української мови. 1930 р. екстерном склав іспити за профілем історико-філологічного відділу Київського інституту народної освіти, з правом викладати мову й літературу в середніх і вищих навчальних закладах. Після цього до 1941 р. працював в Інституті мовознавста Всеукраїнської академії наук (з 1936 р. – Академії наук Української РСР) де з 1932 р. очолював секцію діалектології. З 1936 (або 1937) р. працював також на різних посадах на мовно-літературному факультеті Київського педагогічного інституту. 1939 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Тарас Шевченко і сучасна українська літературна мова».
Після нападу Німеччини на Радянський Союз 1941 р. спочатку залишився в Києві. У грудні того ж року в Житомирі був висвячений на священника Автономної Церкви в Україні, а на початку 1942 р. став настоятелем парафії в містечку Чоповичі в Житомирській області. Згодом перейшов до Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). У жовтні 1943 р. виїхав на захід і після закінчення Другої світової війни дістався до Британської окупаційної зони Німеччини. У 1945-1948 рр. був настоятелем парафії УАПЦ в таборі для переміщених осіб в околиці містечка Гайденау біля Гамбурга, а також керівником відділу української мови й літератури таборового університету.
У серпні 1947 р., перебуваючи ще в Німеччині, був призначений головою Церковної Ради Української Автокефальної Православної Церкви у Великій Британії (УАПЦ-ВБ). 3 березня 1948 р. переїхав до Сполученого Королівства і перебрав керівництво Ради, а в жовтні того ж року став головою Генерального Церковного Управління УАПЦ-ВБ, яке замінило Раду. Був також настоятелем лондонської парафії УАПЦ-ВБ, головою Братства Святого Архистратига Михаїла і редактором його часопису «Братський Листок».
У листопаді 1950 р. був звільнений з цих посад митрополитом УАПЦ в еміграції Полікарпом Сікорським і вилучений зі складу духовенства УАПЦ-ВБ. У той час почав організовувати рух, який при кінці грудня 1950 р. завершився створенням Української Автокефальної Православної Церкви (Соборноправної) у Великій Британії (УАПЦС-ВБ). У жовтні 1951 р. перейшов, разом з УАПЦС-ВБ, під юрисдикцію архиєпископа Богдана Шпильки, голови Української Православної Церкви в Америці, яка була канонічно залежна від Вселенського Патріарха Константинопольського. У 1951-1961 рр. був головою Великої і Малої Рад УАПЦС-ВБ. Заснував і редагував її періодичне видання «Хрест і Тризуб». Крім церковної праці, у 1952-1961 рр. викладав російську мову в мовній школі для британських військовослужбовців, де також був співукладачем підручника з граматики російської мови.
30 березня 1961 р. виїхав до США, де став провідним ідеологом УАПЦ (Соборноправної). Служив у парафіях в Нью-Йорку, Трентоні (штат Нью-Джерзі) й Філадельфії, і став заступником голови Великої і Малої Рад цієї Церкви. При цьому викладав українську й російську мови й давню українську літературу у вищих навчальних закладах у Нью-Йорку, та був мовним редактором в українському відділі Радіо «Свобода».
Література
Вірний М. З вірою у всевишнього, народ і Україну // Народна Воля. – Скрентон, 1996. – 8 лютого. – С. 5
Легун Ю.В., Кравчук О.М. Творчий спадок Ігоря Губаржевського // Освіта, наука і культура на Поділлі. – Кам’янець-Подільський, 2012. – Том 19. – С. 209-225.
Француженко-Вірний М. Заокеанські письменники України. – Київ, 2015. – С. 215-222.
Кравчук О.М., Калитко С.Л., Марценюк Н.М. Кам’янець-Подільський у працях І. Губаржевського та матеріалах його особового фонду у Державному архіві Вінницької області // Вісник Державного архіву Вінницької області «Подільська старовина». – Хмельницький, 2019. – № 1(4). – С. 137-141.