А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І Й К Л М
Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Організація громадського життя – створення і функціонування мережі громадських організацій та інших добровільних об'єднань українців у Сполученому Королівстві (СК).

Початки сягають 1919 р. коли в Манчестері було засноване товариство «Самопоміч» з метою надання моральної і матеріальної допомоги тогочасній Україні. У Лондоні між Першою і Другою світовими війнами діяли представництва кількох українських політичних рухів. Під час Другої світової війни (у 1943 р.) українці в складі канадських збройних сил розташованих у СК заснували Союз Українських Канадійських Вояків (СУКВ), а в 1945 р. – Центральне Українське Допомогове Бюро (ЦУДБ).

Основний розвиток українського громадського життя у СК почався з приїздом післявоєнних поселенців (див. Українці в Сполученому Королівстві). На початку 1946 р. українці в Польських збройних силах під британським командуванням, за допомогою провідних діячів СУКВ і ЦУДБ, заснували Союз Українців у Великій Британії (СУБ), який існує до сьогодні, як найбільша українська організація в країні. У перших післявоєнних роках були створені також структури Української Греко-Католицької Церкви й Української Автокефальної Православної Церкви, та різні організації з особливими цілями, як, наприклад: Українська Студентська Громада (1947 р.), Організація Українських Жінок у Великій Британії (1948 р.), Спілка Української Молоді у Великій Британії (1948 р.), Пласт – Українська Скавтська Організація у Великій Британії (1948/9 рр.).

З приїздом післявоєнних поселенців у країні розвинулася також діяльність різних українських політичних партій та організацій, до яких багато поселенців приєдналися ще в Україні чи в таборах для переміщених осіб або військовополонених, де вони перебували перед приїздом до СК. Це призвело до політизації громадського життя, результатом чого в 1949 р. став поділ СУБ: частина членів виступила із Союзу і створила окреме Об’єднання Українців у Великій Британії (ОУуВБ).

До ОУуВБ вступила частина провідних членів громади, однак чисельно організація залишилася значно меншою, ніж СУБ. Поділ позначився на дальшому розвиткові українського громадського життя у СК, створюючи по суті два паралельні громадські середовища. У 1951 р., наприклад, при ОУуВБ постало Товариство Українських Жінок ім. Олени Теліги, яке діяло окремо від вищезгаданої ОУЖ.

У наступних роках розвинувся ряд інших організацій. Між ними – ветеранські, молодіжні, студентські, земляцькі. Організації діють як на всебританському рівні так і на рівні структурних підрозділів, зокрема відділів в окремих громадах. Деякі координують діяльність або втримують зв’язки з аналогічними організаціями в інших країнах. У більшості діяльність організацій відбувається в місцевих громадських будинках.

Діяльність організацій фінансується майже виключно за рахунок членських внесків, інших добровільних пожертвувань членів громад або доходу, отриманого від самої діяльності; тільки в окремих випадках отримано фінансову допомогу від місцевої влади, наприклад гранти для кількох суботніх шкіл українознавства. Окремі більш спроможні організації наймають або в минулому наймали працівників на постійну роботу в центральні правління, і деякі члени або співробітники організацій отримують винагороду за певну працю (наприклад викладання в суботніх школах). Проте, в більшості, робота, пов’язана з адміністрацією і діяльністю організацій, особливо в місцевих громадах, виконується безоплатно.

Деякі організації засновані післявоєнними поселенцями далі існують, інші вже розв’язані або стали неактивними, а деякі взагалі лише коротко проіснували. Загалом рівень активності занепадає в міру того, як зменшується кількість післявоєнних поселенців. Існування деяких організацій продовжується за рахунок участі нащадків післявоєнних поселенців, і в більшості існуючих організацій членство і керівництво тепер складається головно з них. У 1970-х і 1980-х рр. серед деяких активних нащадків післявоєнних поселенців відбувалися дискусії навколо питання, чи молодим українцям, народженим у СК, краще включатися в діяльність організацій, заснованих поколінням їхніх батьків, чи творити нові організації. Декілька нових організацій були засновані, наприклад Товариство українських ґрадуантів і професіоналів, однак загалом вони діяли лише короткий час.

Представники «четвертої хвилі» мігрантів з України приймають участь в організованому громадському житті в меншій мірі, ніж їхні попередники. Лише окремі особи включаються в діяльність суботніх шкіл українознавства і таких організацій, як СУБ, ОУуВБ, ОУЖ, Пласт і СУМ, головно на рівні місцевих громад. Проте, багато з них відвідують відправи УГКЦ і УАПЦ, зокрема в Лондоні, де вони становлять переважну більшість серед учасників богослужінь. Створенням нових організацій зайнялися деякі новоприбулі українці, які вже постійно проживають в країні: у 2005 р. в Лондоні засновано Україно-Британський Сіті Клуб, метою якого є сприяти розвиткові комерційних зв’язків між Україною і СК; у 2007 р. декілька представників четвертої хвилі причинилися до заснування Британсько-Українського Товариства, діяльність якого націлена на розширення зв’язків між СК та Україною у різних сферах; того ж року почалося оформлення групи «Нетворк українських мігрантів», з метою підвищення добробуту новоприбулих українців.

Роман Кравець