Українці в Сполученому Королівстві
Інтернет-енциклопедія
А Б В Г Ґ Д
Е Є Ж З І Й
К Л М Н О П
Р С Т У Ф Х
Ц Ч Ш Щ Ю Я
А Б В Г Ґ Д Е Є
Ж З И І Ї Й К Л
М Н О П Р С Т У
Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З
І Й К Л М Н О П Р С
Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І Й К Л М
Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
Англійською

Організація Українських Націоналістів (бандерівців), ОУН(б) [Organisation of Ukrainian Nationalists (Banderivtsi)] – політична організація, метою якої було встановлення незалежної української держави; одна з двох організацій, очолених Степаном Бандерою та Андрієм Мельником, на які передвоєнна ОУН розкололася в 1940-1941 рр.

Після розколу організація далі використовувала назву ОУН, однак стала відома, як ОУН(б), щоб відрізнити її від ОУН (мельниківців), або ОУН(м). Деякий час у 1941-1943 рр. ОУН(б) використовувала також назву ОУН Самостійників Державників (ОУНСД), а згодом й ОУН революціонерів/революційна (ОУНр).

У другій половині 1944 р. провід ОУН(б) в Україні вислав делегацію на Захід для встановлення зв’язку з тамтешніми членами організації. При кінці того ж року декількох провідних членів організації, включно з Бандерою, було звільнено з німецьких концтаборів, в яких вони перебували з 1941 р. У лютому 1945 р. на нарадах у Відні ці дві групи створили Закордонний Центр ОУН(б).

Як підставу для діяльності організації поза Україною на довшу мету, Закордонний Центр запропонував створення Закордонних Частин (ЗЧ) ОУН(б), які, за згодою проводу в Україні, постали 1946 р. в Німеччині. Сформовано окремий провід ЗЧ ОУН(б), на чолі з Бандерою, і почалося створення осередків організації в інших країнах. У 1954-1956 рр. внаслідок розходжень у поглядах між провідними членами організації створилася окрема Організація Українських Націоналістів за кордоном (ОУНз). 1968 р. зліквідовано формальний розподіл між ОУН(б) в Україні і ЗЧ ОУН(б), відтак організація продовжила діяльність під єдиним проводом ОУН(б) з центром у Німеччині.

Перші члени ОУН(б) в Сполученому Королівстві (СК), в тому числі Іван Булка, Петро Пігічин та Володимир Совінський, знаходилися серед українців у складі Польських збройних сил під британським командуванням, які прибули ще до 1944 р. Ще кільканадцять членів було серед українців, перевезених з Франції в кінці 1944 й на початку 1945 р., які вступили до Польських збройних сил будучи вже в СК. Ці ранні члени зорганізувалися під проводом Григорія Драбата і згодом встановили зв’язок з центром ЗЧ ОУН(б) в Німеччині. У 1945-1946 рр. з ними співпрацював Святослав Фроляк, який тоді перебував у СК і був уповноваженим представником Генерального Секретаріяту Закордонних Справ Української Головної Визвольної Ради. 1947 р. британський осередок ОУН(б) значно збільшився з приїздом нових членів з європейського континенту в складі Європейських добровільних робітників та колишніх вояків дивізії «Галичина».

ОУН(б) стала найчисельнішою і найвпливовішою серед українських політичних організацій у СК. На додаток до осіб, які належали до організації ще перед приїздом до СК, до неї приєдналися нові члени з-поміж інших післявоєнних поселенців. Місцеві підрозділи організації були створені в містах у різних частинах країни. У пізніших роках організація залучала до членства також нащадків післявоєнних поселенців. Так, як і післявоєнна ОУН(б) в цілому, британський осередок продовжив довоєнну практику закритості внутрішньоорганізаційного життя.

У 1947-1948 рр. ОУН(б) у СК видавала тижневик «Український Клич», а з січня 1948 р. – щомісячний журлал «Визвольний Шлях». 1949 р. заходами організації постали Українська Інформаційна Служба (УІС), яка існує донині, та Українська Видавнича Спілка, яку 1993 р. з’єднано з УІС. Осередок ОУН(б) також ініціював створення різних громадських організацій у СК або здобув значний вплив у них. Серед таких організацій – Союз Українців у Великій Британії (після загальних зборів 1949 р.), Організація Українських Жінок, Спілка Української Молоді, Об’єднання бувших Вояків Українців, кооперативна спілка «Нова Фортуна».

Після встановлення незалежної України 1991 р. ОУН(б) продовжила існування, скеровуючи головний напрям діяльності на скріплення української державності, і з цією метою створила різні організації в Україні. Хоча діяльність поза Україною послабшала, вона не припинилася зовсім, і британський осередок певною мірою продовжив діяльність протягом деякого часу.

Серед провідників британського осередку ОУН(б) були Григорій Драбат, Володимир Василенко, Василь Олеськів, Ілля Дмитрів, Микола Щупляк.

Роман Кравець

Література

Наші підсумки // Визвольний Шлях. – 1949. – Ч. 1. – С. 24-26.

Олеськів В. Короткий нарис розвитку «Визвольного Шляху» і «Української Видавничої Спілки». // Визвольний Шлях. – Лондон, 1962. – Ч. 4-5. – С. 516-526.

Прокоп М. Організація Українських Націоналістів // Енциклопедія Українознавства: словникова частина / Гол. ред. В. Кубійович. – Том 5. – Париж; Нью-Йорк, 1966. – С. 1863-1867.

Бандера С. Перспективи української революції. – Мюнхен, 1978.

Luciuk L. Y. Searching for Place: Ukrainian Displaced Persons, Canada, and the Migration of Memory. – Toronto; Buffalo; London, 2000. – P. 378-379, note 125

Сич О. Закордонний Центр ОУН (лютий 1945 – лютий 1946 рр.) // Український визвольний рух: науковий збірник № 7. – Львів, 2006. – С. 243-266.

Патриляк І. К. Організація українських націоналістів // Енциклопедія історії України. – Т. 7, Мл-О. – Київ, 2010. – С. 610-618.