Головна А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І Й К Л М
Меню Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
Англійською

Союз Українців у Великій Британії (СУБ) [Association of Ukrainians in Great Britain] – найбільша українська громадська організація у Сполученому Королівстві (СК), заснована 1946 р.

логотип СУБ

Історія Союзу сягає середини 1945 р. коли серед українців у складі Польських збройних сил, розташованих у Сполученому Королівстві, виникла ідея заснування Союзу Українських Вояків у Польських Збройних Силах. Під час підготовки до установчого з’їзду було вирішено поширити можливість входження в нову організацію на всіх українців, які вже перебували у Великій Британії або в майбутньому прибудуть у країну. На з’їзді 19-20 січня 1946 р. в Единбурзі засновано Союз під теперішньою назвою, з метою об’єднання всіх українців у країні. У грудні 1947 р. СУБ зареєстровано як спілку з обмеженою порукою.

Організація

Членами СУБ спочатку були головно українці в Польських збройних силах під британським командуванням, розташованих у СК. У 1947-48 рр. кількість членів значно збільшилася після приїзду до країни українських Європейських добровільних робітників і колишніх вояків дивізії «Галичина», та звільнення останніх із статусу військовополонених. До кінця 1949 р., коли післявоєнна масова імміграція українців до СК була завершена, бл. 23 600 осіб стали членами СУБ. За той час, однак, близько 4 000 членів емігрували до інших країн, виступили зі Союзу, або іншим чином перестали бути активними. Понад 750 осіб відмовилися від членства у зв’язку з поділом, який заіснував під час загальних зборів СУБ у березні 1949 р., і внаслідок якого в жовтні того ж року постало Об’єднання Українців у Великій Британії. Хоч склад Союзу далі поповнювався новими членами, у першій половині 1950-х років загальна кількість активних членів значно зменшилася. У тих роках близько 2 000 членів емігрували до інших країн. Багато членів втратили зв’язок із Союзом після масового переїзду українців з післявоєнних таборів і гуртожитків на приватне помешкання в містах по цілій країні. Дехто відійшов від Союзу вважаючи, що він перебував під надмірним впливом Організації Українських Націоналістів (бандерівців), найбільшої серед українських політичних організацій в СК. При кінці 1955 р. було близько 8 500 активних членів СУБ. Відтак ця кількість далі зменшувалася, головно через поступове збільшення смертності серед покоління післявоєнних поселенців. Нові члени з покоління їхніх нащадків почали вступати до Союзу в середині 1960-х років, а з 1968 р. становили більшість серед нових членів. Пізніше членами почали ставати особи з третього покоління. В останніх роках членами стали кількадесят осіб з-поміж іммігрантів з незалежної України. З початку існування СУБ біля 29 000 осіб стали його членами. При кінці 2012 р. було близько 2 000 активних членів, з яких більшість народилася в СК.

Члени СУБ в основному належать до формально заснованих місцевих відділів або до неформальних осередків. Відділи мають не менше 12 членів і ними керують виборні управи. В осередках переважно є менше членів і вони втримують зв’язок з Головною Управою за допомогою призначених мужів довір’я. Організація членів СУБ на місцевому рівні почалася неформально в таборах і гуртожитках, у яких більшість українців в СК жила зараз після війни. Офіційно перший відділ СУБ засновано 24 серпня 1947 р. в селі Коунтон (Ноттінґгамшир), і того ж року в Манчестері постав перший відділ у містах. При кінці 1949 р. вже було 242 відділи і 116 осередків. У 1950-х роках ця кількість почала зменшуватися за рахунок того, що українці почали переселюватися з сільськогосподарських районів до міст, і багато відділів у гуртожитках закривалися або об’єднувалися. При кінці 1960 р. було 69 відділів і 20 осередків. Кількість відділів залишалася приблизно незмінною до початку 1980-х років, після чого почала зменшуватися. При кінці 2012 р. було 28 відділів і 19 осередків. 1948 р. в організаційну структуру СУБ впроваджено окружні ради для координації діяльності відділів в окремих округах. Було створено три такі ради, які охоплювали околицю Манчестеру, Шотландію і частину північної Англії, та Йокршир, однак вони довго не проіснували (найдовше – Шотландська рада, до другої половини 1950-х років). На початку 1950-х років деякі більші відділи почали закуповувати власні будинки, в яких членство могло проводити діяльність. Перші такі домівки відділів СУБ були придбані у Брадфорді (1950 р.), Манчестері, Бері, Рочдейлі (1951 р.) та Олдгамі, Галіфаксі, Болтоні (1952 р.). Кількість відділів із власними домівками зросла до 46 у 1980-х роках. Із середини 1950-х років у більшості з них засновувалися товариські клуби, як допоміжні джерела фінансування діяльності відділів СУБ та інших організацій.

Союзом спочатку керували голова та Управа, яких обирали загальні збори представників всього членства. Із 1948 р. щорічні загальні збори обирають голову і Раду, а Рада назначує Президію Ради, яка засідає між засіданнями Ради. Загальні збори також обирають Контрольну Комісію та Мировий Суд. Іноді обирався почесний голова, як дорадник Ради. Із середини 1970-х років керівництво СУБ поступово перейняли народжені у СК нащадки післявоєнних поселенців. У 1974 р. з другого покоління обрано першого члена Ради СУБ, а в 1988 р. – першого голову Союзу. Із 2006 р. Рада складається виключно з нащадків післявоєнних поселенців.

Головами, почесними головами та генеральними секретарями СУБ були слідуючі особи. Голови: Микита Бура (січень 1946 – лютий 1948), Богдан Панчук (лютий 1948 – березень 1949), Осип Фундак (березень 1949 – березень 1953), Володимир Лісевич (березень 1953 – березень 1954), Дмитро Левицький (березень 1954 – червень 1959*), Ярослав Гаврилів (березень 1960 – березень 1963), Роберт Лісовський (березень 1963 – липень 1969), Володимир Василенко (липень 1969 – грудень 1978*), Ілля Дмитрів (липень 1979 – серпень 1988), Любомир Мазур (серпень 1988 – червень 2007), Зенко Ластовецький (червень 2007 – липень 2016), Петро Ревко (липень 2016 – ). Почесні голови: Данило Скоропадський (березень 1949 – лютий 1957*), Ілля Дмитрів (червень 2001 – січень 2003*), Любомир Мазур (червень 2007 – липень 2010), Василь Олеськів (липень 2010 – липень 2011). Генеральні секретарі: Михайло Опаренко (січень 1946 – січень 1947), Андрій Пшик (січень – червень 1946), Теодор Данилів (червень 1947 – березень 1953), Євген Бірчак (березень 1953 – березень 1954), Богдан Тарнавський (березень 1954 – березень 1956), Теодор Кудлик (березень 1956 – березень 1960), Ілля Дмитрів (березень 1960 – квітень 1964), Святомир Фостун (квітень 1964 – червень 1977), Іван Равлюк (червень 1977 – вересень 1989), Федір Курляк (вересень 1989 – ). (* померли на посаді)

Канцелярія Головної Управи СУБ спочатку містилася в будинку Центрального Українського Допомогового Бюро (ЦУДБ) за адресою 218 Sussex Gardens, London W2. У березні 1947 р. СУБ набув теперішній власний будинок за адресою 49 Linden Gardens, London W2, і того ж року ввійшов на посаду перший штатний працівник Союзу. Протягом 1948 р., коли майже 16 000 нових членів вступили до Союзу, штат працівників Головної Управи збільшився до 41 особи. Таку кількість персоналу, однак, було неможливо утримати надовго, і до кінця 1955 р. вона зменшилася до 11. Штат працівників залишився приблизно на цій висоті до 1990-х років, а відтак знову зменшився (2013 р. – 3 особи). Керівництво Головною Управою переважно здійснює генеральний секретар, проте іноді призначався окремий виконавчий директор: Юрій Сальський (лютий 1948 – березень 1949), Олександер Монцібович (червень – вересень 1953), Святомир Фостун (березень 1961 – квітень 1964), Іван Равлюк (квітень 1965 – червень 1977), Маркіян Шептицький (вересень 1989 – червень 1996).

Структура СУБ передбачає створення автономних організацій, як секцій Союзу. На даний час існують дві такі секції: Організація Українських Жінок у Великій Британії (заснована 1948 р.) і Спілка Українських Вчителів у Великій Британії (засн. 1955 р.). Бібліотека і Архів ім. Т. Шевченка, початок діяльності якої сягає перших років існування СУБ, з 1963 до 2004 р. мала статус автономної секції. У минулому секціями СУБ були також Комісія Допомоги Українському Студентству у Великій Британії (засн. 1948 р., розв’язана 2003 р.) і Спілка Українських Купців і Підприємців (засн. 1955 р., активна приблизно до 1960 р.). 1980 р. у статут СУБ внесено доповнення, яке дозволяє організаціям стати корпоративними членами Союзу. Відтак, слідуючі організації стали корпоративними членами: Об’єднання бувших Вояків Українців у Великій Британії, Спілка Української Молоді у Великій Британії (СУМ), Українська Гетьманська Організація у Великій Британії (практично перестала існувати в 1997 р.), Українська Інформаційна Служба (УІС), Українська Видавнича Спілка (об’єднана з УІС 1993 р.), кооперативна спілка «Нова Фортуна». СУБ співпрацює з українськими організаціями в інших країнах шляхом членства в Українській Всесвітній Координаційній Раді, Світовому Конґресі Українців, Европейському Конґресі Українців та Світовій Конференції Українських Державницьких Організацій.

Діяльність

У перших роках існування СУБ його діяльність у великій мірі зосереджувалася на наданні післявоєнним українським поселенцям допомоги і підтримки у різних питаннях, пов’язаних із життям у СК. До кінця 1947 р. такою діяльністю частинно займалося також ЦУДБ, а відтак СУБ перейняв повну відповідальність за дану роботу. З 1948 р. до ранніх 1960-х СУБ також співпрацював з іншими організаціями, які представляли іммігрантів з країн Східної Європи у СК, у рамках Координаційного Комітету Чужинецьких Допомогових Організацій, створеного для проведення спільних заходів в інтересах даних національних груп. Головна управа надавала поради, перекладацькі послуги та іншу практичну допомогу у зв’язку з такими справами, як наприклад: працевлаштування, оформлення офіційних документів, вирішення проблем у гуртожитках та на роботі, спровадження членів родин з інших країн до СК, еміграція до інших країн. У пізніших роках такі питання, як пенсійні справи та оформлення й виконання заповітів, стали більш пріоритетними. Велику увагу присвячено також, як головною управою так і відділами й осередками, наданню матеріальної та іншої допомоги хворим, інвалідам та іншим потребуючим. При кінці 1948 р. СУБ провів акцію протесту проти запланованої депортації бл. 300 непрацездатних колишніх вояків дивізії «Галичина», з яких багато відтак отримали притулок в оселі Сиденгерст у південній Англії, закупленій Союзом у 1949 р. Оселя пізніше стала передусім житлом для українців похилого віку, а в останніх роках до її закриття у 2013 р. в ній перебувала більшість неукраїнців. З 1971 до 1998 р. СУБ утримував в середній Англії подібну оселю для українців похилого віку – «Кобзарівку».

З початку свого існування СУБ займається діяльністю у сфері освіти і виховання, в перших роках зосереджуючи увагу на потребах дорослих післявоєнних поселенців. У деяких відділах відбувалися курси англійської мови, українознавства, крою і шиття тощо. У 1948-51 роках СУБ пропагував фахові заочні курси організовані Українським Технічно-Господарським Інститутом у Німеччині, з яких скористали бл. 150 українців у СК. На початку 1950-х років при деяких відділах СУБ почали організуватися суботні (або недільні) школи для дітей. Відповідальною за нагляд над школами СУБ пізніше стала вищезгадана Спілка Українських Вчителів у Великій Британії. У середині 1960-х років при відділах СУБ діяли 44 школи, в яких вчилося понад 2 200 учнів. Кількість шкіл відтак поступово зменшувалася. У 2012 р. залишилося 8 шкіл, із загальною кількістю 260 учнів, в основному дітей з поколінь внуків і правнуків післявоєнних поселенців та дітей недавніх іммігрантів з України. У 1950-х роках, і знову в 1970-х, СУБ розглядав можливість заснування в Англії української гімназії-інтернату, однак задум не був реалізований.

У 1945-2017 рр. СУБ видавав часопис «Українська Думка» (спочатку під назвою «Наш Клич»; тижневик до вересня 2004 р., відтак двотижневик). У різних часах Союз також видавав слідуючі періодичні видання: щорічний «Календарець Українця у Великій Британії» (1947-2004 рр.), сатиричний журнал «Оса» (1947-1948 рр.), англомовний квартальник «Ukrainian Review» (1954-2000 рр.), журнал для дітей «Юні Друзі» (1955-1984 рр.). СУБ видав багато книжок і брошур (більшість у 1950-х – 1970-х роках), у тому числі україномовні видання для загального читача і для дітей, та англомовні видання орієнтовані передусім на британського читача. У листопаді 1947 р. СУБ перейняв відповідальність за підприємство «Українська Книгарня і Видавництво», що його заснувало ЦУДБ три місяці раніше, і в центральному будинку СУБ відкрито книгарню, яка працює донині. З 2008 р. СУБ утримує в Інтернеті власний сайт (www.augb.co.uk), а з 2012 р. – сторінки в соціальних мережах Фейсбук (AUGB.SUB) і Твіттер (AUGBSUB).

Із самого початку існування СУБ проводить різноманітну діяльність із метою збереження української культури серед української громади і представлення її в британському суспільстві. У багатьох післявоєнних таборах і гуртожитках, де постали перші відділи СУБ, створилися хори, танцювальні і театральні гуртки та музичні колективи. Багато з них продовжували діяльність після масового переселення до міст. У 1954 р. при відділах СУБ діяли 17 хорів, 14 танцювальних гуртків і 15 театральних колективів. Вони брали участь у концертах та інших культурних заходах організованих як місцевими відділами так і головною управою (часто для відзначення роковин подій з історії України), а також поза українською громадою, зокрема в міжнародних фестивалях і конкурсах, в тому числі за кордоном. У пізніших роках більшість згаданих колективів перестали існувати, а на їх місце постали нові, створені з нащадків післявоєнних поселенців, головно в рамках СУМ та Пласту – Української Скавтської Організації у Великій Британії. Деякі колективи, однак, ще багато років діяли при СУБ, наприклад, хор «Гомін» і танцювальний колектив «Орлик» у Манчестері (яким надано статус репрезентативних ансамблів СУБ) та хор «Діброва» в Брадфорді. Головна Управа і відділи СУБ влаштували багато виставок українського образотворчого і народного декоративного мистецтва, а також збірок фото-документального матеріалу на конкретні теми. Крім того, що в центральному будинку СУБ функціонує Бібліотека і Архів ім. Т. Шевченка, у деяких відділах протягом років створено менші бібліотеки. У 2011 р. в центральному будинку відкрито мистецьку галерею.

До 1991 р. СУБ займався багатогранною діяльністю, орієнтованою на інформування британської публіки про Україну і на поширення ідеї незалежної України. Використовувалися різноманітні заходи, як наприклад: встановлення зв’язків з британськими політичними діячами, журналістами, науковцями та іншими впливовими особами; поширення інформації про українську історію і культуру серед публіки під час концертів, виставок та інших подій; розповсюдження англомовного журналу СУБ «Ukrainian Review»; надсилання листів до преси, дарування книжок про Україну публічним бібліотекам у різних містах СК, виголошення лекцій в університетах, Ротарі клубах тощо. На додаток до загальної інформаційної діяльності СУБ проводив акції, пов’язані з конкретними справами як, наприклад, впровадження україномовних передач Всесвітньою службою Бі-Бі-Сі (з кінця 1940-х до 1980-х рр.), визнання державною владою українців як окремої національної групи (з кінця 1940-х до початку 1960-х рр.). В середині 1950-х років, а відтак в 1970-х і 1980-х, СУБ брав участь у різних акціях за звільнення українських та інших політичних в’язнів у Радянському Союзі. В інформаційно-політичній сфері СУБ співпрацював з іншими українськими організаціями, а також і з Англо-Українським Товариством, Шотландською лігою європейської свободи, Британською лігою європейської свободи, Європейською радою свободи (у якій СУБ був членом), Антибольшевицьким Блоком Народів та іншими організаціями. Після становлення незалежної України СУБ продовжує організовувати акції в конкретних справах як, наприклад, підняття обізнаності британського суспільства про наслідки Чорнобильської аварії 1986 року та визнання британським урядом і місцевою владою Голодомору 1932-1933 рр. актом геноциду.

До пізніх 1980-х років СУБ не утримував зв’язків з Радянською Україною. Напередодні проголошення незалежності України СУБ почав встановлювати прямі зв’язки з деякими організаціями та окремими особами в Україні, а також з українцями в інших країнах Центральної і Східної Європи, де поступово розвалювалися комуністичні режими. З 1991 р., на додаток до іншої діяльності, СУБ активно займається справами, пов’язаними з незалежною Україною. Спочатку це стосувалося таких питань, як встановлення зв’язків з Посольством України у Сполученому Королівстві, сприяння візитам видатних осіб з України до СК, та надання матеріальної допомоги, наприклад, жертвам Чорнобильської аварії. Останнім часом СУБ співпрацював з культурно-науковими установами в Україні та Посольством України щодо проведення спільних виставок, презентацій книжок та інших культурних заходів. У своїх відносинах з Україною СУБ намагається сприяти поширенню демократичних цінностей в країні. Представники СУБ декілька разів були офіційними спостерігачами під час виборів в Україні.

Роман Кравець

Література

Десять років СУБ-у // Календарець українця у Великій Британії на 1956 рік. – Лондон, 1955. – С. 30‑50.

Petryshyn W. R. Britain's Ukrainian community: A study of the political dimension in ethnic community development / PhD thesis. – Bristol, 1980.

Мазур Л. У 50-річчя Союзу Українців у Великій Британії // Календарець українця у Великій Британії на 1996 рік. – Лондон, 1995. – С. 67-75.

Щигельська Г. О. Союз Українців у Великій Британії: етапи становлення, організація та діяльність (1945-1949 рр.) / Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – Чернівці, 2005.