Головна А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І Й К Л М
Меню Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
Англійською

Скоропадський Данило [Danylo Skoropadskyj] – громадський і політичний діяч, син гетьмана України Павла Скоропадського; народився 13 лютого 1904 р. у Санкт-Петербурзі (Росія), помер 23 лютого 1957 р. у Лондоні, Англія (Сполучене Королівство); похований на цвинтарі Гампстед у Лондоні.

Данило Скоропадський

Закінчив Першу петербурзьку гімназію. До Першої світової війни деякий час мешкав з батьками у Фінляндії, де Павло Скоропадський перебував по службі на посаді командуючого драгунським полком у Вільманстранді. Під час гетьманування П. Скоропадського (29 квітня - 14 грудня 1918 р.) проживав у Києві, навчався в українському класі гімназії Володимира Науменка, відомого педагога, громадського діяча і редактора «Киевской старины».

Після падіння Української Держави 1918 р. – в еміграції, спочатку Швейцарії, з 1922 р. – Німеччині, у Ваннзеє поблизу Берліна, куди на постійне місце проживання переїхала родина. Закінчив французьку реальну гімназію у Лозанні (1922 р.) і берлінську Вищу технічну школу у Шарлотенбурзі (1928 р.). Під час навчання в Берліні брав активну участь в українському студентському житті, очолював студентську організацію «Дніпро», був членом товариства «Основа». З 1928 по 1932 р. працював на електротехнічній фабриці Сіменса й Гальське. Значний вплив на світогляд Д. Скоропадського мали тісні стосунки з В’ячеславом Липинським, Дмитром Дорошенком, Сергієм Шеметом, Олександром Скоропис-Йолтуховським та іншими діячами неомонархічного напряму, які започаткували створення на чужині Українського союзу хліборобів-державників. Наприкінці 1932 р. залишив фахову працю інженера і присвятив себе повністю українській справі. 1933 р., в день 60-річчя П. Скоропадського, офіційно проголошений правонаступником гетьмана та гетьманського руху в еміграції. У 1934 р. пробув два тижні у Великій Британії. У 1937-38 рр. здійснив відому подорож до США та Канади, на теренах яких була зосереджена на той час найбільш численна гетьманська організація й українська діаспора загалом. Під час візиту провів багаторазові зустрічі з членами і прихильниками Союзу гетьманців державників, українськими громадами різних хвиль еміграції, політичних напрямів і уподобань.

27 січня 1939 р. прибув до Англії за дорученням батька і пробув там понад місяць. Разом з уповноваженим представником Павла Скоропадського у Великій Британії Володимиром Коростовцем мав декілька зустрічей у британських колах. Ймовірно, причина візиту полягала у налагодженні контактів з британцями з метою порушення питання про перенесення центру гетьманського руху з Німеччини до Великої Британії. З наближенням Другої світової війни, 21 липня 1939 р. за рішенням батька прибув до Англії, де прожив до кінця свого життя. З 1946 р. впродовж 11 років працював в компанії «Dzus Fastener Europe» (належала американцю українського походження Володимиру Джусу), яка займалась виробництвом деталей для використування у літакобудуванні. Спершу працював інженером, а з 1947 р. – технічним директором.

Після смерті П. Скоропадського (1945 р.) перебрав на себе функції провідника гетьманського руху. Офіційно був проголошений ним 5 листопада 1948 р., після складення обов’язків регента гетьманського руху його матір’ю Олександрою Скоропадською, яку в той час відвідав у Німеччині. Під час перебування в країні відвідав українські табори для переміщених осіб поблизу Мюнхена, Український Вільний Університет, Українську Вільну Академію Наук, провів зустрічі з відомими українськими діячами, у тому числі із Степаном Бандерою. Намагався сконсолідувати різні українські політичні сили заради незалежної суверенної України. Виступив з різкою критикою щодо створення лідерами уряду УНР в екзилі Української Національної Ради (УНРади), яку було проголошено єдиним репрезентативним органом українського руху в еміграції. Запропонував власну структуру УНРади, з тим, щоб у ній були представлені за паритетним принципом усі чотири, існуючі на той час в українському русі, державно-визвольні концепції, виразниками яких були Андрій Лівицький, Степан Бандера, Андрій Мельник і Данило Скоропадський.

На англійському терені проводив активну діяльність по зміцненню гетьманського руху, зокрема створенню у Великій Британії Крайової організації Союзу Гетьманців Державників (офіційно була оформлена на першому установчому з’їзді СГД Англії в Болтоні в листопаді 1949 р.). Включився в діяльність Центрального Українського Допомогового Бюро, яке діяло в Лондоні у 1945-8 рр. У 1948 р. обраний членом Ради Союзу Українців у Великій Британії, а з 1949 р. до смерті – його незмінний почесний голова. У 1948 р. член Церковної Ради Української Автокефальної Православної Церкви у Великій Британії. Із 1948 р. до смерті незмінний голова Комісії Допомоги Українському Студентству у Великій Британії. Співпрацював з організацією «Антибольшевицький Блок Народів». Разом з іншими представниками українських організацій у Великій Британії 1956 р. подав до британського уряду звернення про засудження тоталітарного режиму в СРСР та національне самовизначення українського народу. Помер раптово у 53-річному віці за нез'ясованих обставин.

Тетяна Ралдугіна

Література

Ісаїв І. За Україну. Опис подорожі Гетьманича Данила Скоропадського до Злучених Держав і Канади 1937-1938. – Едмонтон, 1938.

Кущинський А. Гетьман Павло і Гетьманич Данило Скоропадські. – Чикаґо, 1968.

Гай-Нижник П. Гетьманич Данило Скоропадський // Київська старовина. – Київ, 2002. – № 4 (346). – С. 110-125.

Отт-Скоропадська О. Остання з роду Скоропадських. – Львів, 2004.

Ралдугіна Т. Штрихи до портрета спадкоємця останнього гетьмана України Данила Скоропадського (1904-1957 рр.) // Український історичний журнал. – Київ, 2004. – № 6. – С. 94-111.

Ралдугіна Т. Діяльність гетьманських організацій у Великій Британії в міжвоєнний період // Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції 19-20 травня 2008 р. – Київ, 2008.– С. 302-309.

Сирота Р. Під пильним спостереженням: Британські спецслужби і українська політична еміграція в 1920-40-их рр. // Українська Думка. – Лондон, 2008. – 15 березня. – С. 4.