Українська Національна Рада [Ukrainian National Council] – установа створена з метою консолідації діяльності українських еміграційних політичних організацій.
В результаті переговорів між політичними організаціями, які відбулися після Другої світової війни в Західній Європі, був реорганізований еміграційний уряд Української Народної Республіки (УНР), який в міжвоєнний період продовжував традицію української державності часів УНР. Новий «державний центр» УНР в екзилі складався з Української Національної Ради (УНРади), Президента та Виконного (Виконавчого) Органу (ВО). УНРада складалася з представників політичних організацій, і в її першій сесії (липень 1948 р., Авґсбурґ) взяли участь наступні організації: Українське Національно-Демократичне Об’єднання, Український Національно-Державний Союз, три соціалістичні організації, які згодом об’єдналися в Українську Соціялістичну Партію, Українська Революційно-Демократична Партія, Організація Українських Націоналістів (мельниківців) – або ОУН(м), Організація Українських Націоналістів (бандерівців) – або ОУН(б).
У переговорах, які відбулися перед створенням УНРади, ОУН(б) і Союз Гетьманців Державників (СГД) у деяких питаннях не досягли згоди з іншими політичними організаціями. ОУН(б) вимагала, щоб УНРада визнала Українську Головну Визвольну Раду керуючим центром визвольного руху в Україні. Крім цього ОУН(б) наполягала на зміну пропонованої структури УНРади, щоб віддзеркалити рівень підтримки різних політичних організацій серед українців в еміграції. СГД також пропонував відмінну структуру УНРади, та не схилявся до співпраці з установою, яка продовжувала традицію УНР, оскільки остання була пов’язана з поваленням гетьманського уряду України 1918 року.
СГД не ввійшов в УНРаду, проте ОУН(б) спочатку стала її учасником в характері опозиційної групи, а 1950 р. вийшла з неї. У пізніших роках склад УНРади декілька разів змінювався у зв’язку з виходом з неї деяких організацій, або окремих їх фракцій (деякі згодом повернулися).
Осередок ВО спочатку містився в Німеччині (пізніше в Північній Америці). У різних інших країнах, у тому числі в Сполученому Королівстві, були створені Представництва ВО для ведення діяльності в його імені. Члени британського Представництва були призначені наприкінці 1948 р., а його формальне оформлення відбулося в січні 1949 р. До первісного складу Представництва ввійшли Михайло Опаренко (голова), Євген Пиндус, Мирослав Семчишин, Віктор Малець і Микола Сахно. У пізніших роках декілька разів відбувалися зміни в його складі.
Британське Представництво проводило інформаційну роботу стосовно української справи серед британських політичних та інших діячів (1953 р. воно відіграло важливу роль у заснуванні Англо-Українського Товариства) і співпрацювало з британськими представниками інших національностей під радянською владою. Всередині української громади воно організувало заходи на підтримку УНРади, в тому числі збирання коштів на фінансування її роботи. Представництво було найбільш активне в перших роках існування, а згодом його діяльність поступово занепадала через еміграцію окремих діячів до інших країн, фінансові обмеження тощо.
Союз Українців у Великій Британії (СУБ) підтримував УНРаду до березня 1949 р., коли в керівництві СУБ здобули перевагу члени та прихильники ОУН(б) й СГД. З того року громадську підтримку УНРаді надавало новостворене Об’єднання Українців у Великій Британії (ОУуВБ). Ця підтримка припинилася 1957 р. коли ОУН(м), яка мала значний вплив на ОУуВБ, вийшла з УНРади. Внаслідок цього частина членів Об’єднання, яка підтримувала УНРаду, виступила з нього. Того ж року постало Товариство Сприяння Українській Національній Раді у Великій Британії (перейменоване бл. 1976 р. на Українське Товариство у Великій Британії), яке надавало моральну й матеріальну підтримку УНРаді та її британському Представництву.
Статут УНРади декілька разів змінювався протягом її існування, в тому числі у відношенні до структури Ради. Зокрема, із сьомої сесії УНРади (1972 р., Лондон), крім представників політичних організацій, у склад Ради входили індивідуальні особи, вибрані товариствами сприяння УНРаді в різних країнах, в тому числі у Великій Британії.
На основі рішень, прийнятих на надзвичайній сесії УНРади в березні 1992 р., під час урочистостей в Києві в першу річницю декларації про незалежність України в серпні того ж року повновласті державного центру УНР в екзилі були символічно передані урядові України. Цим актом припинилася дія державного центру УНР в екзилі та пов’язаних із ним установ, у тому числі Представництва ВО УНРади у Великій Британії.
Головами британського Представництва були: Михайло Опаренко (1949-1959), Павло Базилевський (1959-1966), Степан Онисько (1966-1972), Василь Бабицький (1972-1984), Микола Сидоренко (1984?-1992).
Література
Комунікат Української Національної Ради; Перша сесія Української Національної Ради // Українська Думка. – Лондон, 1948. – 8 серпня. – C. 2.
Комунікат Представництва УНРади у В. Британії // Українська Думка. – Лондон, 1949. – 10 квітня. – С. 4.
Заява Союзу Гетьманців Державників в справі консолідації українських політичних сил на еміграції. // Ранок. – Гайденау (Нижня Саксонія), 1949. – 24 квітня. – С. 2-5.
Вовчук І. Заява делеґації ОУН до УНРади // Сурма. – Мюнхен, 1950. – Ч. 18-19. – Лютий-березень. – С. 8-10.
Комунікат Президії Української Національної Ради в зв’язку із заявою фракції ОУНр до УНРади [квітень 1950 р.] // Державний Центр Української Народної Республіки в Екзилі / Ред. Л. Винар, Н. Пазуняк. – Філадельфія; Київ; Вашинґтон, 1993. – С. 372-384.
Базилевський П. Звіт з діяльности Представництва ВО УНРади у Великій Британії // П’ята сесія Української Національної Ради (17-23 листопада 1961 р.): матеріяли і документи. – На чужині, 1962. – С. 59-62.
Онисько С. Дещо про історію, завдання і діяльність Представництва Виконавчого Органу УНРади у В. Британії // Бюлетень Представництва Виконавчого Органу УНРади у В. Британії. – Лондон, 1969-1970. – Грудень-січень. – С. 8-14.
Державний Центр Української Народної Республіки в Екзилі / Ред. Л. Винар, Н. Пазуняк. – Філадельфія; Київ; Вашинґтон, 1993.
Український парламентаризм на еміграції. Державний центр УНР: документи і матеріали, 1920-1992 / Упор. В. Яблонський. – Київ, 2012.
Яблонський В. «Конституція» Державного центру УНР в екзилі у 1948-1992 рр. // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. – Київ, 2014. – Вип. 10. – С. 330-348.