А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І Й К Л М
Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Базилевський Павло [Pawlo Bazylewskyj] – військовик, громадський діяч; народився 9 вересня 1894 р. неподалік м. Лубни (Полтавська обл., Україна; тоді – Лубенський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія); помер 15 листопада 1981 р. в Лондоні, Англія (Сполучене Королівство); похований на цвинтарі Ґаннерзбері в Лондоні.

Павло Базилевський

Навчався в середній школі в Лубнах а відтак у Чугуївському піхотному юнкерському училищі, яке закінчив на початку 1916 р. у ранзі прапорщика Російської імператорської армії. З липня 1916 р., в ході Першої світової війни, перебував на фронті. Службу в російській армії закінчив у ранзі штабс-капітана. Після упадку царського режиму в березні 1917 р. включився в український військовий рух в російській армії, був делегатом на І Всеукраїнському військовому з’їзді в Києві (18-21 травня 1917 р.) й увійшов у склад Армії Української Народної Республіки (УНР). У 1918-20 рр. був командиром різних сотень і куренів Армії УНР, досягнувши звання підполковника, а в березні 1919 р. був поранений у бою з большевицьким військом.

Після відступу Армії УНР на захід в листопаді 1920 р. був інтернований польською владою в таборі біля Каліша (Польща) у складі 3-ої Залізної дивізії. У таборі певний час був начальником школи підстаршин Залізної дивізії, був діячем Всеукраїнської спілки військових інвалідів УНР, православного братства св. Кирила і Методія, а також членом театрального колективу й офіцерського хору. Після ліквідації табору в 1924 р. залишився в Українській Станиці, заснованій на частині території колишнього табору. Пізніше переїхав до Білостока, де брав участь у діяльності місцевого відділу Українського Центрального Комітету у Польщі.

Після вторгнення військ СРСР на територію східної Польщі (осінь 1939 р.), у березні 1940 р. був арештований радянською владою, та в січні 1941 р. засуджений на вісім років і засланий до табору примусових робіт біля Воркути (Росія). У зв’язку з польсько-радянським договором (серпень 1941 р.) про створення польської армії в СРСР («Армія Андерса»), у вересні того ж року був звільнений і вступив до цієї армії. У березні 1942 р. переїхав з армією до Персії, а в другій половині 1943 р. – до Палестини (під Британським мандатом). Там був звільнений з війська і поселився як цивільний в Єрусалимі. Зорганізував Українську Громаду, яка об’єднувала кількадесять українців з різних місцевостей Палестини, і був її головою. З 1946 р. був зв’язковим між українцями в Палестині та Союзом Українців у Великій Британії, і також підтримував зв’язки з українськими організаціями в Канаді і США. У січні 1948 р. був схоплений і затриманий єврейськими націоналістичними бойовиками, а відтак визволений британсьими вояками, після чого виїхав у Ліван.

В липні 1950 р. переїхав в Сполучене Королівство і, провівши декілька тижнів в транзитному таборі, поселився в Лондоні. У 1957 р. був одним із співзасновників Товариства Сприяння Українській Національній Раді у Великій Британії, і в березні 1958 р. був обраний його головою. З квітня 1959 р. до січня 1966 р. був головою британського Представництва Виконного Органу Української Національної Ради, та з 1959 р. до смерті очолював Союз Українських Ветеранів у Великій Британії. Був довголітнім головою ревізійної комісії парафіяльної ради лондонської парафії Української Автокефальної Православної Церкви у Великій Британії.

Роман Кравець

Література

Онисько С. [Посмертна згадка] // Українське Слово. – Париж, 1982. – 17 січня. – С. 4.

Галиця М. У пам’ять ген. Армії УНР Павлові М. Базилевському // Відомості Єпархіяльного Управління УАПЦ у Великій Британії. – Лондон, 1982. – № 2 (230). – С. 34-36.

Колянчук О. Уенерівські біографії // Над Бугом і Нарвою. – Більськ-Підляський, 2000. – № 1-2 (47-48). – С. 32-34.

Глувко Р. Memorabilia: Спомини. – Львів 2003. – С. 104-107, 129.

Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921). Книга І. – Київ, 2007. – С. 25.