А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І Й К Л М
Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Українська Автокефальна Православна Церква у Великій Британії [Ukrainian Autocephalous Orthodox Church in Great Britain] – релігійна організація українців у Великій Британії, які належать до православного християнського віровизнання; складова частина Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) в діаспорі (див. нижче). З 1995 р. належить до юрисдикції Вселенського Патріарха Константинопольського і відома також під назвою Українська православна єпархія у Великій Британії (Вселенського патріархату).

У кафедральному соборі УАПЦ в Лондоні

У кафедральному соборі УАПЦ в Лондоні

Під час і зараз після Другої світової війни військовими капеланами для православних українців в канадських збройних силах, розміщених у Сполученому Королівстві (див. Союз Українських Канадійських Вояків) були два священики від Української Греко-Православної Церкви в Канаді: о. Семен Савчук (серпень 1944 р. – лютий 1945 р.) та о. Стефан Симчич (січень-вересень 1945 р., січень-лютий 1946 р.). Були православні капелани також у Польських збройних силах під британським командуванням, в яких більшість православних вірних становили українці й білоруси. Головними капеланами були два єпископи Польської Автокефальної Православної Церкви: Сава Совєтов (за походженням росіянин, в Англії з вересня 1943р., з 1947 р. – архиєпископ) та Матвій Сємашко (із давнього українського роду, в Англії із січня 1945 р.). Після війни вони організували Польську православну церкву за кордоном під юрисдикцією Вселенського Патріарха. Були спроби приєднати до неї українців з числа тих, які почали масово приїздити до країни (див. Українці в Сполученому Королівстві), однак більшість відмовлялася.

На соборі єпископів УАПЦ в еміграції, який відбувся в березні 1946 р. в Німеччині, відповідальним за розвиток УАПЦ у Франції, Англії та Бельгії був назначений тодішній єпископ Мстислав Скрипник (резиденція у Франції). У середині 1947 р. Микита Бура, Сергій Нагнибіда, Михайло Опаренко та Юрій Сальський створили ініціативну групу для заснування УАПЦ у Великій Британії (УАПЦ-ВБ). У серпні 1947 р. єпископ Скрипник відвідав Велику Британію і відслужив перше богослужіння УАПЦ в цій країні (у центральному будинку Союзу Українців у Великій Британії). Він також призначив Церковну Раду, яка розпочала процес організування УАПЦ-ВБ. У зв’язку з виїздом єпископа Скрипника в Канаду (листопад 1947 р.), у квітні 1948 р. відповідальність за УАПЦ-ВБ перейняв голова УАПЦ в еміграції митрополит Полікарп Сікорський (резиденція в Німеччині, а з 1950 р. – у Франції). У жовтні 1948 р. відбувся перший З’їзд УАПЦ-ВБ, на якому – на місце Церковної Ради – обрано Генеральне Церковне Управління. Протягом декількох наступних років Управління отримувало матеріальну та іншу допомогу від Комітету іноземних робітників Британської ради Церков.

З 1948 р. до 1981 р. УАПЦ-ВБ перебувала під безпосередньою зверхністю голів УАПЦ в діаспорі, кожний з яких мав резиденцію поза Сполученим Королівством: митрополит Сікорський (1948-1953 рр.), митрополит Ніканор Абрамович (1953-1969 рр., резиденція в Німеччині), митрополит Скрипник (1969-1981 рр., резиденція в США; з 1971 р. він був рівночасно митрополитом Української Православної Церкви [УПЦ] в США). В останньому з цих періодів УАПЦ-ВБ часто відвідував вікарій митрополита – єпископ Орест Іванюк з Німеччини. У відсутності єпископа з резиденцією у Великій Британії, відповідальними за адміністрацію УАПЦ-ВБ були голови Генерального Церковного Управління. Першим головою Управління був о. Ігор Губаржевський. У листопаді 1950 р. митрополит Сікорський звільнив його з посади, а на його місце призначив о. Василя Ільчука. У зв’язку з тим частина вірних, на чолі з о. Губаржевським, відійшла від УАПЦ-ВБ і створила Українську Православну Соборноправну Церкву у Великій Британії, яка згодом стала Великобританською єпархією УАПЦ (Соборноправної). Після смерті о. Ільчука в липні 1951 р. головою Генерального Церковного Управління УАПЦ-ВБ був назначений о. Сергій Молчанівський. У червні 1971 р. через стан здоров’я на його місце був назначений о. Сильвестер Богатирець. У періоді з 1948 р. до 1978 р. відбулося дев’ять З’їздів УАПЦ-ВБ, з участю духовенства і представників парафій, на яких обиралися члени Генерального Церковного Управління.

У травні 1981 р. нововисвячений єпископ Анатолій Дублянський став єпископом Лондонським і Західноєвропейським (резиденція в Німеччині). В серпні того ж року УАПЦ-ВБ була піднесена до рівня єпархії і єпископ Дублянський був уведений на лондонський престол. У травні 1983 р. він став архиєпископом Західноєвропейської єпархії УАПЦ, а на чолі Великобританської єпархії став нововисвячений єпископ Володимир Дідович (резиденція в Німеччині). На початку 1986 р. його підвищено в сан архиєпископа і його юрисдикцію поширено на єпархію УАПЦ Австралії і Нової Зеландії. У 1988 р. на власне бажання через стан здоров’я його звільнено з відповідальності за Великобританську єпархію, і з того часу до 1991 р. єпархія перебувала тимчасово під безпосередньою зверхністю митрополита Скрипника (резиденція в США; з червня 1990 р. він був рівночасно патріархом УАПЦ в Україні).

У жовтні 1991 р. нововисвячений єпископ Іоан Дерев’янка став новим правлячим єпископом Великобританської єпархії (резиденція в Бельгії). У 1995 р. разом з єпископами УПЦ в США він перейшов під юрисдикцію Вселенського Патріарха (як титулярний єпископ Парнаський). У 1999 р. був підвищений в сан архиєпископа і його юрисдикцію поширено на Західноєвропейську єпархію (у 2000 р. також на єпархію Австралії і Нової Зеландії). У грудні 2005 р. нововисвячений єпископ Андрій Пешко (титулярний єпископ Кратейський, народжений в Україні) став єпископом Великобританської і Західноєвропейської єпархій, з резиденцією в Лондоні, а архиєпископ Дерев’янка залишився на чолі єпархії Австралійської та Ново-Зеландської. У 2008 р. єпископ Пешко переїхав в Канаду, і Великобританську єпархію (також Західноєвропейську) повторно очолив архиєпископ Дерев’янка. У 2010 р. він став членом Всеправославної єпископської конференції Великої Британії та Ірландії, створеної в тому ж році. У липні 2016 р. за станом здоров’я він зрезигнував з посади правлячого єпископа кожної з єпархій, які до того часу очолював (Австралійської та Ново-Зеландської, Західноєвропейської, Великобританської). Того ж місяця єпископ Даниїл Зелінський (титулярний єпископ Памфільський) з УПЦ в США був назначений єпископом Великої Британії і Західної Європи (залишаючись єпископом Західної єпархії УПЦ в США).

Із піднесенням УАПЦ-ВБ до рівня єпархії у 1981 р., Генеральне Церковне Управління стало Єпархіяльним Управлінням. У 1984 р. церква була зареєстрована як благодійна організація. У вересні 1999 р. Єпархіяльне Управління було перейменоване на Консисторію єпархії. По смерті о. Богатирця в 1992 р. головою Єпархіяльного Управління став о. Михайло Хуторний (до серпня 1994 р. – виконувач обов’язків), а з серпня 1998 р. до грудня 2005 р. Єпархіяльне Управління, відтак Консисторію, очолив єпископ Дерев’янка. У жовтні 2004 р. о. Богдан Матвійчук був назначений адміністратором Консисторії, а в 2008 р. – її головою. У періоді з 1981 р. до 1998 р. у Лондоні відбулося п’ять Єпархіяльних Соборів УАПЦ-ВБ. У Лондоні також відбулися чотири собори цілої УАПЦ в діаспорі (у 1972, 1978, 1983 і 2005 рр.).

Українські православні громади у Великій Британії вперше організувалися у таборах і гуртожитках, в яких більшість українських поселенців перебувала в післявоєнних роках, і в 1949 р. їх вже було понад 100. Було встановлено розподіл території Великої Британії на парафіяльні округи, до кожної з яких призначено священика. У 1948 р. було п’ять округів. Із збільшенням кількості священиків розподіл країни на парафіяльні округи змінювався відповідно. У деяких містах почали творитися парафії (з обраними парафіяльними радами) і наприкінці 1940-х рр. їх вже було дев’ять. У 1949 р. в Лондоні був закуплений церковний дім, в якому були встановлені каплиця і канцелярія Генерального Церковного Управління. З кінця 1940-х рр., у зв’язку з ліквідацією таборів і гуртожитків і розвитком українських громад у містах, життя УАПЦ-ВБ зосереджувалося в міцевостях, в яких було найбільше православних українців. Богослуження відправлялися переважно в приміщеннях Англіканської церкви. У 1952-1967 рр. парафії в Олдгамі, Рочдейлі, Брадфорді та Дарбі закупили свої власні церкви (невикористовувані будівлі Англіканської церкви). Парафія в Манчестері збудувала нову церкву, спорудження якої завершено в 1974 р. За широкої підтримки української громади у Великій Британії, у 1977 р. в Лондоні закуплено церкву, яка стала кафедральним собором УАПЦ-ВБ (у 1983 р. заходами української громади при церкві споруджено хрест-пам’ятник у пам’ять жертв Голодомору 1932-3 рр.). У 1954-1962 рр. у складі УАПЦ-ВБ діяв автономний Православний Вільно-Козачий Деканат, до якого належали послідовники української козацької традиції. У 1987 р. УАПЦ-ВБ налічувала 20 парафій (усі в Англії) та п’ять менших церковних громад (усі в Англії крім одної в Шотландії – в Единбурзі). У середині 2016 р. УАПЦ-ВБ мала п’ять парафій (Брадфорд, Лондон, Манчестер, Олдгам, Рочдейл) та дві церковні громади (Лідз, Ноттінґгам). Церква функціонує в рамках трирівневої структури, що складається з митрополії, єпархії та окремих парафій, з окремим статутом для кожного рівня. Православна місія в Уелсі, з парафією у м. Блайнау Ффестініоґ, є під духовним проводом митрополита УАПЦ в діаспорі, але формально не входить у склад єпархії УАПЦ-ВБ.

Всіх священиків, які в 1947-2016 рр. належали до УАПЦ-ВБ, було близько 45. Кількість тих, які служили в будь-якому році, коливалася переважно в межах із 5 до 15. У 1947-8 р. до Сполученого Королівства прибуло п’ять священиків, які були висвячені в Україні до 1945 р.: з табору військовополонених у Ріміні (Італія) прибув о. Іов Скакальський, та з Німеччини – оо. Лев Опока, Андрій Мирошниченко, Ігор Губаржевський та Олександер Довгаль. У 1949-1950 рр. до них долучилися оо. Сергій Молчанівський та Василь Ільчук, які були висвячені після війни в Німеччині. У 1950-70-х рр. понад 20 осіб, які після війни поселилися у Сполученому Королівстві, пройшло богословсько-пастирську підготовку (у більшості на курсах, які відбувалися в Англії з 1955 р. до 1970-х рр.) і були висвячені на священиків УАПЦ-ВБ. Деякі з них, після короткого служіння у Великій Британії, виїхали в інші країни (видатним серед них був о. Степан Ярмусь, який виїхав в 1960 р. і став провідним діячем Української Греко-Православної Церкви в Канаді). У 1991 р. Малком Бірон і Богдан Матвійчук, з першого покоління нащадків післявоєнних українських поселенців, були висвячені на дияконів, а відтак (у 1997 р. і 1992 р. відповідно) – на священиків. З 1990-х рр. декілька священиків з незалежної України служили або служать у парафіях УАПЦ-ВБ, переважно на тимчасовій основі. У середині 2016 р. до єпархії УАПЦ-ВБ належали два діючі священики: оо. Богдан Матвійчук і Петро Соміков.

Впродовж історії УАПЦ-ВБ найдовше (15 років або більше) служили в ній священики: Сильвестер Богатирець, Іван Водолазький, Михайло Галиця, Григорій Гусак, Михайло Дяченко, Григорій Лазієнко, Афанасій Максимук, Богдан Матвійчук, Андрій Мирошниченко, Сергій Молчанівський, Степан Морозюк, Дмитро Недільчак, Василь Покотило, Михайло Хуторний.

Cеред усіх українців (34 000 – 36 000), які прибули до Сполученого Королівства під час і зараз після Другої світової війни, оцінки щодо загальної кількості православних українців коливаються в межах із 6 000 до 12 000. У середині 1950-х рр., після того, як багато українців емігрувало зі Сполученого Королівства до інших країн, УАПЦ-ВБ мала майже 3 000 зареєстрованих вірних. Наприкінці 1970-х років було бл. 1 500 активних парафіян. З 1990-х років кількість православних українців у Великій Британії поступово збільшилася за рахунок нової хвилі іммігрантів з незалежної України. У 2016 р. загальна кількість учасників богослужінь у цілій єпархії УАПЦ-ВБ у звичайну неділю становила близько 300 (у тому числі бл. 150 у Лондоні), а в дні великих свят – декілька тисяч у Лондоні і бл. 260 в інших парафіях.

У 1948-1950 рр. при УАПЦ-ВБ діяло Братство Святого Архистратига Михаїла, з метою допомагати церкві в здійснюванні її завдань. У 1951 р. Братство було відновлене, як центральна установа, яка координувала діяльність місцевих братств і сестрицтв при більших парафіях. Найбільшу активність Братство проявило в 1950-х роках. У 1971 р. створено при УАПЦ-ВБ Сестрицтво Святої Княгині Ольги для координації діяльності парафіяльних сестрицтв. Останніми роками лише лондонська парафія мала активне сестрицтво. З 1973 р. до ранніх 1990-х рр. при УАПЦ-ВБ діяла Ліґа Української Православної Молоді у Великій Британії, з метою виховання своїх членів у вірі Православної Церкви та в українському національному дусі. У більшості парафій УАПЦ-ВБ існували в минулому, або далі існують, церковні хори, з яких найвідомішим був хор «Дніпро» в Олдгамі.

УАПЦ-ВБ є активна в освітньо-виховній діяльності. У 1949 р. при парафії в Брадфорді постала перша українська недільна школа у Великій Британії, яка діяла до 1960-x pp. У 1950-1960-х рр. діяли також школи при парафіях в Олдгамі, Рочдейлі та Лідзі. Підтримку декотрим із них надавали місцеві відділи Об’єднання Українців у Великій Британії. З 2013 р. діє недільна школа при парафії в Лондоні. Протягом багатьох років священики УАПЦ-ВБ служать капеланами для українських організацій у Великій Британії, зокрема Спілки Української Молоді, Пласту та Об’єднання бувших Вояків Українців. Церква також була активна у видавничій сфері. У 1948-1950 рр. появлявся орган Братства Св. Архистратига Михаїла «Братський Листок». З 1950 до 2011 р. виходив журнал «Відомості», який спочатку був органом Генерального Церковного Управління, а відтак єпархії УАПЦ-ВБ (з 1994 р. – також Митрополії УАПЦ в діаспорі). Крім того Церква видала різні богослужбові та інші книжки (у тому числі нариси історії УАПЦ-ВБ, видані в її 15-річчя і 40-річчя), святочні картки тощо, головно в 1950-1980-х роках.

(див. також Церковно-релігійне життя)

Українська Автокефальна Православна Церква в діаспорі

У східному християнстві автокефальна церква є самоврядною і не підпорядкована вищій владі. УАПЦ вперше постала в Україні в 1921 р. після Української революції 1917-1920 рр., з метою відновлення незалежності українського православ’я від Російської православної церкви (Московського патріархату), до якої в 1686 р. Київська митрополія перейшла з-під юрисдикції Константинопольського патріархату. У 1930-х рр. під тиском радянської влади УАПЦ припинила існування. У 1941-42 рр., в часі німецької окупації України, УАПЦ відновлено з благословення митрополита Діонісія Валединського, голови Польської Автокефальної Православної Церкви (якій в 1924 р. Вселенський Патріарх надав автокефалію своїм декретом – «томосом»). З поверненням радянських військ в Україну у 1943-44 рр. більшість єпископів УАПЦ було евакуйовано до Варшави. При кінці Другої світової війни вони знаходилися в Німеччині, де в той час перебувало багато священиків УАПЦ і велика кількість православних українських переміщених осіб та біженців. У 1945 р. ієрархія в Німеччині заснувала УАПЦ в еміграції (згодом перейменована УАПЦ на чужині, а в 1973 р. – УАПЦ в діаспорі). Її очолювали митрополити Полікарп Сікорський (1945-1953), Ніканор Абрамович (1953-1969), Мстислав Скрипник (1969-1993), Константин Баган (1994-2012). Нині вона діє у Великій Британії, Німеччині, Франції, Бельгії, Австралії і Новій Зеландії, і її очолює митрополит Антоній Щерба.

На спільній нараді в квітні 1960 р. провідники Української Православної Церкви в США (створеної в 1920 р.), Української Греко-Православної Церкви в Канаді (створеної в 1918 р.; перейменованої в 1990 р. на Українську Православну Церкву в Канаді) та УАПЦ на чужині (нині УАПЦ в діаспорі) постановили, що згадані церкви (найбільші українські православні юрисдикції поза Україною) становлять три митрополії єдиної Української Православної Церкви (УПЦ) у вільному світі. Протягом короткого часу УАПЦ в діаспорі втримувала близькі зв’язки з УАПЦ в Україні, відновленою в 1989 р. У червні 1990 р. митрополит Скрипник, залишаючись головою УПЦ в США і УАПЦ в діаспорі, з резиденцією в США, був обраний також патріархом УАПЦ в Україні (всі три посади займав до смерті в 1993 р.). У 1995 р. УАПЦ в діаспорі, разом з УПЦ в США, перейшла під юрисдикцію Вселенського Патріарха (УПЦ в Канаді належить до Вселенського патріархату з 1990 р.). З 1996 р. єпископи УПЦ об’єднуються в Постійній Конференції Українських Православних Єпископів поза межами України.

Роман Кравець

Література

Пропам’ятна книга 15-ліття Української Автокефальної Православної Церкви у Великій Британії (1947-1962) / Ред. С. Молчанівський. – Лондон, 1962.

Власовський І. Українська Православна Церква в Західній Европі на еміґрації // Нарис історії Української Православної Церкви / І. Власовський. – Нью-Йорк; Баунд Брук, 1955-1966. – Т. IV, частина друга. – С. 271-375.

Нарис історії Української Автокефальної Православної Церкви у Великій Британії (1947-1987) / Упор. С. Богатирець. – Лондон, 1988.

Покальчук Ю. Українці у Великій Британії. – Львів, 1999. – С. 87-90.

Мизак Н. Діяльність Української Автокефальної Православної Церкви у Великій Британії (1947-1991 рр.) // Релігія та Соціум. – Чернівці, 2014. – № 1-2 (13-14). – С. 67-76.