Головна А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І Й К Л М
Меню Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
Англійською

Післявоєнні табори і гуртожитки – тимчасові колективні житлові приміщення, в яких у перших роках після Другої світової війни жила більшість післявоєнних українських поселенців у Сполученому Королівстві.

Учасники хору і танцювальної групи в гуртожитку ЄДР, Бедгамптон (півд. Англія), 1947 р.

Учасники хору і танцювальної групи в гуртожитку ЄДР, Бедгамптон (півд. Англія), 1947 р.

Першу більшу групу українців, які поселилися в Сполученому Королівстві внаслідок Другої світової війни, становили 4 000-6 000 членів Польських збройних сил під британським командуванням. Ті, котрі наприкінці війни вже знаходилися в країні (бл. 1 000 осіб), жили у військових таборах, головно в Шотландії. Українців у ІІ Польському корпусі (бл. 3 000-5 000 осіб), якого в 1946 р. переміщено з Італії, розміщено у незаселених військових таборах у різних частинах Сполученого Королівства. Українці в Польських збройних силах не жили компактними групами, а були розкидані по великій кількості таборів, у жодному з яких не було більше, ніж кількадесят українських мешканців. Із вересня 1946 р. ті, котрі бажали залишитися в країні, почали вступати до Польського корпусу підготовки і розміщення. Влаштувавшись на роботу, вони далі жили в таборах до часу, коли знайшли приватне помешкання. Із 1947 р. Міністерство воєнних справ почало передавати відповідальність за адміністрацію цих таборів цивільним установам і їх офіційно перейменовано на гуртожитки («hostels»).

Після того, як у травні-червні 1947 р. з Італії до Сполученого Королівства перевезено бл. 8 500 колишніх вояків дивізії «Галичина», їх розміщено у таборах військовополонених у різних частинах країни, головно в сільськогосподарських регіонах східної Англії і південної Шотландії. Інколи їх переміщували з одного місця в інше. У липні 1948 р. вони перебували в таборах у наступних місцевостях або біля них: Гемптон (графство Норфолк) – 1 682 осіб, Мілденголл (Саффолк) – 1,401, Аллінґтон (Лінкольншир) – 1,319, Мурбі (Лінкольншир) – 1,264, Ботсдейл (Саффолк) – 1,010, Далкіт (Шотландія) – 958, Локербі (Шотландія) – 463, інші місцевості (в тому числі лікарні, де перебували інваліди) – 300. Після того, як у серпні-жовтні 1948р. дивізійників переведено зі статусу військовополонених у статус Європейських добровільних робітників (ЄДР), адміністрацію таборів поступово перебрали цивільні установи і табори перейменовано на гуртожитки.

Майже всі українські ЄДР (21 000 осіб) та їхні утриманці (860 осіб), яких у 1947-1950 рр. спроваджено до Сполученого Королівства з європейського континенту, були розміщені по всій країні у сотнях гуртожитків різних типів, у тому числі в колишніх таборах військових частин та військовополонених, у гуртожитках, в яких під час війни жили британські промислові та сільськогосподарські робітники, та в гуртожитках, які вже після війни були споруджені або перероблені з інших будинків. Хоч у гуртожитках переважно жили робітники різних національностей, у багатьох із них були більші групи українців – у деяких випадках до кількасот. Управління гуртожитками здійснювалося такими організаціями, як: Державна корпорація робітничих гуртожитків, Міністерство сільського господарства, Державне вугільне підприємство, волонтерська «Християнська асоціація молодих чоловіків» (YMCA), органи місцевого самоврядування, приватні промислові фірми. Спочатку чоловіки і жінки жили в окремих гуртожитках, а відтак одруженим було дозволено жити разом або поблизу одне одного. Дехто з ЄДР перебував у гуртожитку лише короткий час, після чого перейшов на приватне помешкання. Більшість мала змогу залишити гуртожитки щойно після початку 1951 р., з якого часу ЄДР, які прожили в Сполученому Королівстві щонайменше три роки (в тому числі колишні дивізійники), могли бути звільнені від обмежень щодо працевлаштування. До середини 1950-х років більшість гуртожитків закрито.

Мешканці таборів і гуртожитків більшість часу працювали згідно із зобов’язаннями, що їх вони взяли на себе. У вільному часі українці – зокрема там, де їх була більша кількість – займалися різноманітною освітньою, культурною та розваговою діяльністю: влаштовували курси англійської мови і лекції з українознавства, утримували бібліотеки і читальні, видавали таборові газети, організували мистецькі колективи (хорові, народних танців, театральні та музичні), займалися різними видами прикладного мистецтва (вишиванням, різьбярством тощо) та спорту (футболом, волейболом, настільним тенісом, шахами тощо). Мистецькі колективи виступали з концертами як у своїх, так і в інших таборах і гуртожитках, а також перед британською публікою. Спортивні команди змагалися проти команд з інших таборів і гуртожитків і в рамках британських аматорських ліг. У великій мірі ця діяльність була продовженням того, чим українці займалися до їхнього приїзду до Сполученого Королівства – в таборі військовополонених в Ріміні (Італія), де перебували колишні дивізійники, або в таборах для переміщених осіб, головно в Німеччині та Австрії. З рімінського табору, зокрема, прибули і продовжували діяти хори «Бурлака», «Славута» і «Дніпро» а також рімінський таборовий театр.

Для організації та ведення діяльності творилися комітети, до складу яких звичайно входили найбільш активні та національно свідомі серед мешканців, в тому числі особи, які до приїзду до Сполученого Королівства вже належали до молодіжних організацій Спілки Української Молоді чи Пласту або до різних український еміграційних політичних партій та організацій. Інколи приїздили представники Центрального Українського Допомогового Бюро (до кінця 1947 р.) та Союзу Українців у Великій Британії (СУБ). Крім надання інформації та порад стосовно життя в Сполученому Королівстві ці організації допомагали в таких питаннях, як вирішення побутових справ, доставка українських книжок і часописів, улаштування відвідин українських священиків для відправлення богослужень і забезпечення духовної опіки робітників. Багато українців ставали членами СУБ і в таборах та гуртожитках почали творитися відділи СУБ (на кінець 1949 р. було 242 відділи СУБ – у кожному 12 або більше членів, і 116 менших осередків). Управи відділів СУБ поступово переймали ведення вищенаведеної культурної та іншої діяльності. Діяли в таборах і гуртожитках також інші організації, в тому числі Спілка Української Молоді у Великій Британії, Пласт – Українська Скавтська Організація у Великій Британії і, пізніше, Об’єднання бувших Вояків Українців та Об’єднання Українців у Великій Британії. Активними були також різні українські еміграційні політичні партії та організації. Після ліквідації гуртожитків в 1950-х роках і переходу більшості мешканців до міст, освітньо-культурна та інша діяльність продовжувалася в громадських домах, що їх у різних містах почали придбавати СУБ та інші організації.

Хоч із самих таборів і гуртожитків залишилося небагато слідів, донині біля м. Локербі (Шотландія) використовується барак, перетворений на каплицю колишніми дивізійниками в таборі Голлмюр, а біля с. Майлор Бридж (південно-західна Англія) стоїть придорожній пам’ятник у формі хреста, що його спорудили українські ЄДР з гуртожитку, який знаходився поблизу.

Роман Кравець

Література

Вірний М. Серед рімінців // Українська Думка. – Лондон, 1947. – 9 жовтня. – С. 3; 16 жовтня. – С. 3.

Stadulis E. The resettlement of displaced persons in the United Kingdom // Population Studies. – London, 1952. – Vol. 5. – No. 3 (March). – P. 207-237.

Vernant J. The Refugee in the Post-War World. – London, 1953.

Бувші вояки І УД УНА – полонені в Англії // Сурмач. – Лондон, 1956. – Ч. 3. – С. 7-8.

Tannahill J.A. European Volunteer Workers in Britain. – Manchester, 1958.

Загачевський Е. Белярія – Ріміні – Англія: репортаж-спогад. – Чікаґо; Мюнхен, 1968.

Sword K. with N. Davies and J. Ciechanowski, The Formation of the Polish Community in Great Britain 1939‑50. – London, 1989.

Ґоцький В. На другому етапі (Спомини). – Лондон, 1990.

Thomas R.J.C. Prisoner of War Camps (1939-1948). – Swindon, 2003.