А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І Й К Л М
Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Лісовський Роберт [Robert Lisowskyj] – художник-графік, громадський діяч; народився 29 грудня 1893 р. в Кам'янському (Дніпропетровська обл., Україна; тоді – Катеринославський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія); помер 28 грудня 1982 р. в Женеві (Швейцарія). Чоловік Стефанії Туркевич-Лукіянович.

Роберт Лісовський

У 1906 р., після закінчення народної школи в Кам’янському, вступив на навчання до Миргородської художньо-промислової школи ім. М.В. Гоголя, де навчався два з половиною роки. Згодом (до 1917 р.) продовжував навчання в Київському художньому училищі. Уперше його малярські та графічні праці були представлені на виставці у м. Ніжині, а також на показі групи молодих мистців «Перстень» у Києві (1913 р.). У 1914 р. його твори експонувалися на виставці «Товариства художників-киян». Оформляв книги у київських видавництвах «Сяйво», пізніше «Ґрунт», «Вернигора», «Флямінго». Співпрацював з «Молодим театром» Леся Курбаса, а також з модерністським угрупуванням «Музаґет». З жовтня 1917 р. до травня 1920 р. навчався в Українській державній академії мистецтв, спочатку у відділі монументального мистецтва Михайла Бойчука, а потім у графічному відділі, очолюваному Георгієм Нарбутом. Працював у національному неостилі, фундаторами якого були Нарбут та Василь Кричевський. У 1920 р. як представник студентської ради академії був заарештований більшовиками і декілька місяців перебував в тюрмі. Після другого арешту утік з-під конвою і перебрався через кордон у Польщу.

У 1921–1923 рр. жив у Варшаві, де працював над проектуванням державних грошових знаків (одна монета запроектована ним увійшла в офіційний обіг). У 1923 р. переїздить до Львова. Належав до Гуртка діячів українського мистецтва, був обраний скарбником цього гуртка. Упродовж 1923–1927 рр. став автором низки книжкових обкладинок, екслібрисів та інших різножанрових творів графіки і прикладного мистецтва. Розмальовував церкви у різних місцевостях Галичини та документував старовинні ікони. У середині 1920-х рр. викладав рисунок і малярство у львівській учительській семінарії. Автор надгробка на могилі Ольги Басараб у Львові – а пізніше також на могилах Євгена Коновальця (Роттердам), Данила Скоропадського (Лондон) та ін.

У 1927 р. отримав стипендію Українського наукового інституту (УНІ) в Берліні і два роки навчався в берлінській Державній вищій мистецькій школі (Staatliche Hochschule für bildende Künste). У 1929 р. отримав диплом за спеціальностями «декоративне мистецтво», «шрифт і техніка книжкової графіки», «книгодрук», «друк на камені і міді», «рисунок». Слухав лекції з історії мистецтва в УНІ, відвідував Державну академію музики. Переміг у конкурсі на новий варіант емблеми німецької авіакомпанії «Lufthansa» (бл. 1929 р.), що використовується досі.

У 1929 р. став керівником графічного відділу Української студії пластичного мистецтва у Празі, в якій працював до 1945 р. Був членом Українського товариства прихильників книги, а також активним пластовим діячем: з грудня 1934 р. до 1939 р. був комендантом українського Пласту в Чехословаччині (Союзу українських пластунів-емігрантів). Графічно довершив емблему українського Пласту (переплетення лілейки з тризубом), а також створив різні пластові відзнаки, марки та інші атрибути. Зблизився з колами Української Військової Організації, а пізніше – Організації Українських Націоналістів (ОУН). Став автором емблеми ОУН (графічна композиція з тризубом), затвердженої в 1932 р. Оформляв львівське видання романів Уласа Самчука «Марія» і «Гори говорять», обкладинку до книги Олега Ольжича «Вежі», серійні томи «Історії української літератури» Дмитра Чижевського та Миколи Гнатишака, обкладинку для збірки поезій «Українські баляди» Леоніда Полтави. Підтримував дієві стосунки з провідниками мистецького життя у Львові. Ставши членом Асоціації незалежних українських мистців, брав участь у її львівських виставках. За дорученням УНІ організовував виставки сучасної української графіки поза Чехословаччиною: у лютому 1933 р. у Державній мистецькій бібліотеці Берліна, на якій продемонстрував 42 свої твори, і 1938 р. в Римі, де також влаштував експозицію українських географічних мап з нагоди Всесвітнього з’їзду географів, який того року відбувся в Амстердамі. У цей час також опублікував деякі дослідницькі праці: статтю «Спомини про Г. Нарбута» (1930), біографію Петра Холодного (1932), статтю «Тарас Шевченко як маляр» (1941). Наприкінці 1938 р. став дійсним членом Українського наукового інституту в Америці (європейське відділення), який діяв в 1938-39 рр.

Після закінчення Другої світової війни за допомогою Міжнародної організації у справах біженців виїхав в Італію, де спочатку перебував у таборі для переміщених осіб у м. Єзі біля Анкони, а згодом за допомогою єпископа Української Греко-Католицької Церкви Івана Бучка дістався до Риму. У 1950 р. в рамках міжнародної виставки релігійного мистецтва у Ватикані організував окрему українську експозицію, яку декорував настінними розписами.

У грудні 1951 р. на запрошення Союзу Українців у Великій Британії (СУБ) переїхав у Велику Британію (м. Лондон), де прожив майже 25 років. Спочатку працював на кондитерській фабриці. У 1953 р. почав працювати в організаційному відділі Головної управи СУБ у Лондоні. З березня 1963 р. до липня 1969 р. був головою СУБ, залишаючись співробітником Головної управи СУБ до весни 1965 р. У лютому 1963 р. очолив новозасновану Кураторію Бібліотеки і Музею ім. Тараса Шевченка – секції СУБ (нині – Бібліотека і Архів ім. Т. Шевченка) і був її головою до 1976 р. У 1963-64 рр. очолював Шевченківський ювілейний комітет (із відзначення у Великій Британії 100-ліття з дня смерті і 150-ліття з дня народження Т. Шевченка).

Понад два десятиліття активно працював як художник-оформлювач різних видань, емблем, ювілейних марок, грамот тощо, замовлених такими українськими організаціями у Великій Британії, як СУБ, Українська Видавнича Спілка, Організація Українських Жінок, Спілка Української Молоді, Пласт, Об’єднання бувших Вояків Українців. Зокрема створив обкладинки та ілюстрації до багатьох книжок українських письменників, поетів і публіцистів у Великій Британії: «Українські народні приповідки» (1952), «Українські народні загадки» (1954–1955) та «Пригоди Марка Чубатого» (1954) Олекси Воропая, «В чужинних приплавах» (1967) Миколи Вереса, «Твердь і ніжність» (1972) Богдана Бори, «Над Галичем гримить» (1973) Святомира Фостуна, «Симоненко: Семантична студія» (1975) Ігоря Шанковського та ін. Виконав також малюнки обкладинок до низки періодичних видань, які виходили у Лондоні: «Визвольний шлях» (1954), «The Ukrainian Review» (1954), щорічний «Календарець українця у Великій Британії» (1954-1977), «За єдність нації» (1955), «Сурмач» (1957). Створив також обкладинки до деяких книжок, які вийшли в інших країнах: «Баляди» (Париж, 1954) Леоніда Полтави, «Вітражі» (Ріо-де-Жанейро; Мюнхен, 1961) Віри Вовк та ін.

У серпні 1976 р. переїхав у Женеву, до родини доньки Зої Нижанківської, де прожив останні роки життя.

Юрій Б. Ковалів

Література

Голубець М. Роберт Лісовський // Українське мистецтво. – Львів, 1926. – Ч. 2. – С. 33–38.

Антонович М. Роберт Лісовський // Самостійна думка. – Чернівці, 1935. – Ч. 5–6. – С. 353–355.

Попович В. Роберт Лісовський // Аванґард. – Брюссель, 1975. – № 3–4. – С. 211–218.

Popowycz W. Robert Lisovs’kyi // Jahrbuch für Ukrainekunde . – München, 1983. – S. 338–346.

Попович В. Роберт Лісовський // Нотатки з мистецтва. – Філадельфія, 1984. – Ч. 24. – С. 27–36.

Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука: тридцять сім імен. – Київ, 2010. – С. 179–182.

Стельмащук Г. Українські митці у світі. – Львів, 2013. – С. 273–279.

Яців Р. Роберт Лісовський (1893–1982): дух лінії. – Львів, 2015.