А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І Й К Л М
Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Панчук Богдан [Gordon Bohdan Panchuk] – педагог, громадський діяч; народився 8 лютого 1915 р. в с. Мічам (провінція Саскачеван, Канада); помер 20 червня 1987 р. в Монреалі (провінція Квебек, Канада); похований на цвинтарі ім. Св. Володимира в м. Оквілл (провінція Онтаріо, Канада).

Богдан Панчук

Ходив до шкіл в Мічамі і в Саскатуні та, в 1934-35 рр. до педагогічної школи в Саскатуні. Там приєднався до Української Греко-Православної Церкви Канади і став активним членом Союзу Української Молоді Канади (складової частини Союзу Українців Самостійників у Канаді). З 1935 до 1939 р. вчителював в с. Йеллоу Крік, Саскачеван. У 1939 р. почав навчання в Саскачеванському Університеті.

У 1940 р., після початку Другої світової війни, вступив до Військово-повітряних сил Канади (ВПСК) і пройшов підготовку в галузі радіозв’язку. Наприкінці 1941 р. призначений на службу з канадськими силами, розміщеними в Європі. Спочатку перебував у Північній Ірландії, а відтак стаціонований біля с. Диґбі, Лінкольншир, Англія. У серпні 1942 р. приділений до розвідкової служби ВПСК. Був одним із організаторів і постійним головою Союзу Українських Канадійських Вояків, що діяв у Сполученому Королівстві із січня 1943 р. до січня 1946 р. У 1943 р. був обраний також головою Українського товариського клубу в Манчестері.

6 червня 1944 р. брав участь у висадці союзних військ у Нормандії, і відтак протягом двох років служив у Франції, Бельгії, Нідерландах і Німеччині, часто відвідуючи Сполучене Королівство у вільному часі. Після закінчення війни в Європі в травні 1945 р. став одним із головних організаторів допомоги українським переміщеним особам і біженцям в Європі та заходів проти їх примусової репатріації до СРСР. Був співзасновником Центрального Українського Допомогового Бюро (ЦУДБ) у Лондоні і став його першим директором. У другій половині 1945 р. допоміг у створенні Союзу Українських Вояків у Польських Збройних Силах, на основі якого в січні 1946 р. оформився Союз Українців у Великій Британії (СУБ). У травні 1946 р. повернувся в Канаду і був звільнений з військової служби. У жовтні 1946 р. знову прибув до Лондона, на чолі Канадської місії допомоги українським жертвам війни, яка діяла до липня 1947 р. Їздив багато по континентальній Європі і відвідував табори для переміщених осіб. Повторно став директором ЦУДБ і перебував на цій посаді до грудня 1947 р., після чого подав у відставку.

З березня 1948 р. до березня 1949 р. був головою СУБ. Був членом Церковної Ради Української Автокефальної Православної Церкви у Великій Британії (1948 р.), Комісії Допомоги Українському Студентству у Великій Британії (1948-1949 рр.) та організаційного комітету створення Союзу Українців бувших Вояків у Великій Британії. Був також активним прихильником Української Національної Ради. Внаслідок поділу, який утворився під час річних загальних зборів СУБ у березні 1949 р. на тлі партійно-політичних розбіжностей, був головним співзасновником нової організації – Українського Бюро (на основі якого постало Об’єднання Українців у Великій Британії). У серпні 1950 р. був назначений європейським представником Комітету Українців Канади, а в березні 1951 р. – представником Злученого Українського Американського Допомогового Комітету. У червні 1952 р. повернувся в Канаду.

У 1952-1955 рр. очолював українську редакцію Міжнародної служби Канадської Телерадіомовної Корпорації. З 1955 до 1980 року вчителював у середній школі у Монреалі. Здобув диплом бакалавра в Університеті ім. Сера Джорджа Вільямза (1956 р.) та диплом магістра в Монреальському університеті (1961 р.). Після виходу на пенсію був ректором Інституту св. Петра Могили в Саскатуні. У роках після остаточного повернення зі Сполученого Королівства в Канаду був також активним діячем Української Греко-Православної Церкви Канади (нині Української Православної Церкви Канади) та різних українських організацій, в тому числі Союзу Українських Канадійських Ветеранів, Українського Музею в Оттаві та Канадської Фундації Українських Студій. За заслуги під час Другої світової війни отримав декілька державних відзнак, у тому числі був нагороджений кавалером Ордена Британської імперії (MBE). У 1983 р. були опубліковані його спогади – «Heroes of Their Day: The Reminiscences of Bohdan Panchuk».

РК

Література

Panchuk, G. R. B. Heroes of Their Day: The Reminiscences of Bohdan Panchuk / Edited and with an Introduction by L. Y. Luciuk. – Toronto, 1983.

Luciuk L. Y. Searching for Place: Ukrainian Displaced Persons, Canada, and the Migration of Memory. – Toronto; Buffalo; London, 2000.