Інформаційно-політична діяльність – сукупність заходів українських організацій та окремих діячів у Сполученому Королівстві, спрямованих на поширення знань про Україну та забезпечення підтримки щодо українських питань з боку британського уряду й суспільства.
До 1945 року
До Першої світової війни мету незалежності України поширювали Володимир Степанківський та Джордж Раффалович. По війні дипломатична місія Української Народної Республіки (УНР) в Лондоні домагалася визнання УНР британським урядом, а згодом місія Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) обстоювала ідею незалежності ЗУНР на колишній австрійській території Східної Галичини.
У 1930-х роках інформаційно-політична діяльність різних установ та осіб охоплювала такі справи, як осудження комуністичної системи в Радянському Союзі, поширення інформації про «Пацифікацію» 1930 р. в Галичині та Голодомору 1932-33 рр. у радянській Україні, оборона прав українців у Підкарпатській Русі в складі Чехословаччини. Найбільш активними були Українське Бюро під керівництвом Володимира Кисілевського, представник гетьманського руху Володимир Коростовець, представник Організації Українських Націоналістів (ОУН) Євген Ляхович, та Українська Національна Інформаційна Служба, якою керував представник ОУН Степан Давидович.
1945-1991
У житті післявоєнної громади, яка в основному складалася з представників політичної еміграції з України, інформаційно-політична діяльність відіграла особливу роль. Приїхавши до Сполученого Королівства, вони застали переважну необізнаність британського суспільства про Україну, і громада почала заходи щодо підвищення рівня знання про українську історію й культуру, а також про тогочасний стан в країні. Особливу увагу звернено на стремління українців до осягнення незалежної держави, і на підпільну визвольну боротьбу, яку продовжувала Українська повстанська армія до середини 1950-х рр. Діяльністю в цій сфері займалися Союз Українців у Великій Британії (СУБ), Об’єднання Українців у Великій Британії та інші громадські організації, часто у взаємодії з активними в той час політичними організаціями. У багатьох випадках діяльність також була скоординована із заходами українських спільнот в інших країнах діаспори.
Деякі організації почали видавати і розповсюджувати англомовні періодичні видання та окремі брошури і листівки з інформацією, призначеною для британських читачів. Особливо активною в цій ділянці була Українська Інформаційна Служба, заснована 1949 р. До інших форм діяльності належали: встановлення зв’язків з членами парламенту та іншими суспільно-політичними діячами з метою інформування їх про українські справи, писання листів в британську пресу, забезпечення місцевих бібліотек виданнями про Україну. У 1948-49 рр. українські організації провели (неуспішну) кампанію щодо впровадження україномовних передач Бі-Бі-Сі для слухачів в Україні й окремо для новоприбулих поселенців у Сполученому Королівстві. Подібні заходи повторювалися й у пізніших роках. У містах, де жили більші скупчення українців, організовувалися вуличні процесії та інші публічні маніфестації для висловлення протесту проти політичних і релігійних репресій в Україні. Для поширення інформації про Україну громада також використовувала концерти, виставки та інші культурні заходи.
Вживалися заходи для інформування британського суспільства про Голодомор 1932-1933 рр., особливо у зв’язку з круглими річницями, починаючи 1953 р. Після смерті Йосифа Сталіна на Захід почали надходити вістки про українських політичних в’язнів у концтаборах, і в 1956 р. була проведена інформаційна кампанія на їхній захист. Відбувалися також акції протесту під час візитів до Сполученого Королівства керівних осіб з СРСР, напр. Микити Хрущова й Миколи Булганіна (1956 р.), Олексія Косигіна (1967 р.) та Олександра Шелепіна (1975 р.), і гастролей Ансамблю пісні і танцю Радянської армії імені О. В. Александрова та інших мистецьких колективів.
Починаючи з другої половини 1960-х рр. інформаційно-політична діяльність українців у Сполученому Королівстві значно пожвавилася у зв’язку з посиленням політичних репресій в Україні. Проводилися різні акції на захист українських політичних в’язнів і на підтримку тогочасного правозахисного руху в Україні, включно з демонстраціями поблизу посольства СРСР у Лондоні, поширенням летючок, зібранням підписів під петиціями, та інколи наданням інтерв’ю для радіо або телебачення. Щораз більшу участь в організації й проведенні акцій почали брати нащадки післявоєнних поселенців, зокрема в рамках Спілки Української Молоді у Великій Британії та Української Студентської Громади у Великій Британії. Протягом 1976-1978 рр. група молодих британських українців створила півгодинний документальний фільм про Україну, який в квітні 1978 р. двічі вийшов в ефір у серії Бі-Бі-Сі «Open Door».
У 1974 р. створено Комітет Оборони Українських Політичних В’язнів, до складу якого увійшли представники різних громадських організацій. Захистом жінок-політв’язнів займалася особливо Організація Українських Жінок у Великій Британії. У різні періоди з 1950-х до 1980-х рр. українські організації співпрацювали з британцями та представниками інших східноєвропейських національностей у рамках таких установ, як Англо-Українське Товариство, Товариство імені Мазепи, Антибольшевицький Блок Народів, місцеві Комітети Поневолених Народів, Українсько-Польське Товариство в Лондоні, Европейська Рада Свободи, Европейська Група Зв’язку.
Діяльність пожвавилася в другій половині 1980-х рр., зокрема у зв’язку з Чорнобильською аварією 1986 р. і тогочасною лібералізацією політичного режиму в СРСР. Постало декілька нових дійових груп, у тому числі Український Комітет Миру (1986 р.), Українська Пресова Аґенція (1987 р.), Британська Група Української Гельсінської Спілки (1989 р.), Чорнобильський Комітет (1991 р.). З нагоди відзначення 1988 р. тисячолітнього ювілею прийняття християнства як офіційної державної релігії Київської Русі було проведено інформаційну кампанію для висвітлення історичного розвитку Церкви в Україні, як відмінного від її розвитку в Росії.
Із 1991 року
Після проголошення незалежності України зовнішньо-інформаційна діяльність української громади в Сполученому Королівстві переорієнтувалася на такі питання, як залучення допомоги британського уряду для України, протести проти загроз її незалежності, заохочення британських підприємств до інвестування в Україні, загальне піднесення обізнаності щодо розвитку подій в країні. Використовувалися такі засоби, як зв’язки з урядовими й підприємницькими колами, публічні доповіді й семінари, різні Інтернет-ресурси. Діяльність уже існуючих організацій, як СУБ та Український Інститут у Лондоні, доповнювалася заходами установ, які постали після 1991 р., в тому числі Британсько-Українська Правнича Асоціяція (1993), Україно-Британський Сіті Клуб (2005) і Британсько-Українське Товариство (2007).
СУБ продовжує організувати заходи для покращення обізнаності британського суспільства щодо наслідків Чорнобильської аварії 1986 року, та заохочення британського уряду до визнання Голодомору актом геноциду. Відбулися також публічні демонстрації проти таких подій в Україні, як фальсифікація вислідів президентських виборів 2004 р., відмова українського уряду від підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом 2013 р., анексія Криму Російською Федерацією, російське втручання в Східній Україні. Особливо активною в організуванні таких протестів була група Лондон Євромайдан.