Степанківський Володимир [Vladimir Stepankowsky] – політичний діяч, журналіст; народився 13 січня 1885 р. на Східному Поділлі (Україна; тоді - Подільська губернія, Російська імперія); помер 9 квітня 1960 р. в Нью-Йорку (США).
У ранніх роках 20 століття був активним членом підпільної Революційної української партії, а відтак – Української соціал-демократичної робітничої партії, у зв’язку з чим у 1906 р. був ув’язнений. У наступному році звільнений під заставу, після чого переїхав до Львова в австрійській Галичині. Звідтам емігрував до Женеви, пізніше у Францію а відтак до Лондона. Із Західної Європи дописував до різних українських видань, в тому числі до київського часопису «Рада» та до львівського «Діла». У березні 1911 р. у Львові взяв участь у нарадах гуртка політичних емігрантів з підросійської України, де було обговорено організацію політичної діяльності за кордоном на підтимку українського самостійницького руху.
З 1911 до 1914 р. у Лондоні проводив інформаційну діяльність на підтримку українського національного руху. Писав статті в британській пресі та памфлети на українські теми, в тому числі «The Russian Plot to Seize Galicia (Austrian Ruthenia)» (Лондон, 1914 р.) та «The Ruthenian Question. An exposé» (Лондон, 1914 р.). У травні 1912 р. познайомився з британським публіцистом Джорджем Раффаловичем, якого зацікавив українськими справами, і спільно з яким згодом заініціював створення Українського комітету.
У 1914 р. після початку Першої світової війни виїхав до Відня, а в наступному році переїхав до Лозанни у Швейцарії. Там став співзасновником Українського інформаційного бюро, яке в 1915-1920 рр. видавало французькомовний часопис «L’Ukraine» і неперіодично англомовний «The Ukraine». У 1915-1917 рр. постачав німецькому посольству у Швейцарії інформацію про події в Росії, з якою Німеччина воювала. В числі інших контактів було ім’я британського журналіста Герберта Вайта, за посередництвом якого подібну інформацію від українського емігранта отримувало і британське представництво. У липні 1917 р. через Німеччину і Швецію виїхав до Росії, прагнучи на місці з’ясувати ситуацію з українським рухом, однак у Петербурзі був заарештований і звільнений тільки після більшовицького перевороту.
В листопаді 1917 р. прибув до Великої Британії, де провів наради з чільними особами британського зовнішньополітичного відомства і розвідки з метою переконати британський уряд надати підтримку недавно проголошеній Українській Народній Республіці. У січні 1918 р. виїхав у Швейцарію а звідти в Україну, ставши свідком перевороту Павла Скоропадського. У липні 1918 р. остаточно покинув Україну і зі Швейцарії зробив ще одну безуспішну спробу домогтися від Лондона визнання незалежності України. Останнє звернення Степанківського до британського Міністерства зовнішніх справ датується жовтнем 1920 р. У жовтні 1929 р. переїхав у США.
Література
Жук А. Як ми їхали до Америки» (Уривок із споминів) // Сучасність. – Мюнхен, 1964. – Ч. 5 (травень). – С. 90-98.
Hoffman J. H. V. Stepankovsky, Ukrainian Nationalist and German Agent // The Slavonic and East European Review. – London, 1972. – Vol. 50, no. 121 (October). – P. 594-602.
Симоненко Р. Г. Про авантюристичну діяльність українського буржуазного націоналізму на міжнародній арені в 1917–1918 рр. // Історія та історіографія України. Збірник наукових праць. – Київ, 1985. – С. 137–173.
Жук А. До історії української політичної думки перед (Першою) світовою війною // Вячеслав Липинський та його доба. Науковий збірник / Відп. ред. Ю. Терещенко. – Київ; Житомир, 2007. – С. 190-200.