Кисілевський Володимир [Vladimir Kaye (Kysilewsky)] – науковець і державний службовець; народився 4 серпня 1896 р. в м. Коломия (Івано-Франківська область, Україна; тоді – австрійська Галичина); помер 30 серпня 1976 р. в Оттаві (Канада), похований на цвинтарі Нотр-Дам в Оттаві.
У 1914 р. закінчив гімназію в Чернівцях. Після вибуху Першої світової війни вступив до легіону Українських січових стрільців. У 1917 р. почав вищі студії у Відні. У 1918-1920 рр. служив в Українській галицькій армії (УГА). Протягом короткого часу при кінці 1919 р. в Одесі виконував обов’язки зв’язкового УГА при Британській військовій місії до Південної Росії. Після закінчення військової служби повернувся до навчання, і в 1924 р. захистив докторську працю з історії у Віденському університеті.
У 1925 р. виїхав у Канаду, де з 1927 р. працював журналістом. У 1926-28 рр. належав до одиниці військового резерву «Вінніпезькі гренадери». З 1928 р. до травня 1930 р. був редактором українського католицького тижневика «Західні Вісті» (нині «Українські Вісті» в Едмонтоні, а з серпня 1930 р. до квітня 1931 р. – помічником редактора тижневика «Україна» в Чикаґо (США). У 1930 р. отримав канадське громадянство.
На початку 1931 р. супроводжував Якова Макогона в розмовах із Союзом Українців Самостійників у Канаді (СУС) у справі заснування Українського Бюро в Лондоні. У травні 1931 р. переїхав до Лондона і став директором Бюро. На цій посаді вивчав і розповсюджував інформацію про ситуацію українців у Польщі, Радянському Союзі та інших країнах. Відстоював українську справу перед урядовими чинниками й членами парламенту та втримував зв’язки з журналістами й науковцями. Згідно з документами британського Міністерства зовнішніх справ був представником у Сполученому Королівстві Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО).
З 1933 р. до 1936 р. поєднував роботу в Українському Бюро з науковою працею, і підготовив докторську дисертацію на тему «Українське національне відродження в Австрії, 1772-1848» у Школі слов’янських і східноєвропейських наук Лондонського університету. У листопаді 1939 р. назначений речником СУС у Лондоні й уповноважений представляти погляди СУС у справах українського самостійницького руху. У травні 1940 р. закрив Українське Бюро, оскільки його діяльність різко скоротилася внаслідок війни, і повернувся в Канаду.
Став причетним до об’єднання більшості українських організацій Канади в Комітет Українців Канади, який постав у листопаді 1940 р. (нині Конґрес Українців Канади). У 1942 р. почав працювати для відділу канадського уряду, що займався етнічними групами. В той час змінив прізвище на Кей (Kaye). По закінченні війни до виходу на пенсію в 1962 р. працював для Відділу громадянства канадського уряду.
З 1948 р. до 1958 р. також викладав історію й слов’янські науки в Оттавському університеті, де в 1950 р. став професором і головою кафедри славістики. Брав активну участь у різних наукових товариствах. У 1954 р. став першим головою Канадської асоціації славістів. Дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ) в Канаді (з лютого 1958 р.), довголітній член управи НТШ в Канаді (з поч. 1960-х рр. до 1976 р.), голова Оттавського осередку Товариства (1961-1974). Після виходу на пенсію продовжував наукову роботу, головно в галузі історії українського поселення в Канаді. Був автором декількох монографій, в тому числі «Early Ukrainian Settlement in Canada 1895-1900» (Торонто, 1964) та «Dictionary of Ukrainian Canadian Biography: Pioneer Settlers of Manitoba 1891-1900» (Торонто, 1975), а також багатьох дослідницьких звітів, статей та інших праць. У 1974 р. нагороджений Орденом Канади.
Література
Тесля І. Проф. В. Ю. Кисілевський // Свобода. – 1976. – 5 жовтня. – С. 2-3.
Martynowych O. A Ukrainian Canadian in London: Vladimir J. (Kaye) Kysilewsky and the Ukrainian Bureau, 1931-40 // Canadian Ethnic Studies. – Calgary, 2015. – Vol. 47, Nos. 4-5. – P. 263-288.