Англо-Українське Товариство (АУТ) [Anglo-Ukrainian Society] – організація, яка об’єднувала осіб з британського суспільства, які цікавилися Україною, та осіб з української громади у Сполученому Королівстві.
АУТ було створене на основуючих загальних зборах 24 квітня 1953 р. в Лондоні. Цілі товариства охоплювали сприяння дружбі між народами Сполученого Королівства та України, представлення інтересів українців перед британською владою, поширення інформації про Україну та українців серед британського суспільства. Товариство мало відділи в Лондоні та декількох інших місцевостях Сполученого Королівста, в тому числі в містах Болтон, Брадфорд, Бері, Енфілд і Волтам-Кросс, Ковентрі, Манчестер, Ноттінґгам, Олдгам, Рочдейл, Тодморден.
Керівним органом товариства була виконавча рада, у склад якої входили посадові особи товариства (голова, заступники голови, секретар, скарбник), представники відділів та додаткові члени. До 1967 р. товариство мало також президента, віце-президентів та патронів, якими були в більшості британські представники вищого класу та політичні діячі. Українськими членами товариства та його виконавчої ради спочатку були переважно члени британського Представництва Виконного Органу Української Національної Ради та Об’єднання Українців у Великій Британії, від яких і вийшла ініціатива для створення товариства з українського боку. Згодом члени Союзу Українців у Великій Британії долучилися до товариства і, з 1957 р., були обрані до виконавчої ради. У 1959 р. загальна кількість членів відділів АУТ дорівнювала близько 700.
Діяльність товариства і його відділів охоплювала плекання зв’язків з британськими політичними діячами, лекції і дискусійні вечори, культурні і розвагові заходи, як, наприклад, художнє читання української поезії в англомовному перекладі (1958 р.), прийом на честь приїзду до Лондона прем’єр-міністра Канади Джона Діфенбейкера (1960 р.), відзначення 15-ліття поселення українців у Великій Британії (1962 р.). У 1950-х і 1960-х роках товариство провело кампанію щодо запровадження україномовних передач Всесвітньої служби Бі-Бі-Сі, та в квітні 1956 р. взяло участь у протестній акції українців проти приїзду до Британії керівних осіб СРСР Микити Хрущова й Миколи Булганіна. Протягом короткого часу після свого заснування АУТ випускало інформаційний бюлетень, який розповсюджувався серед членів товариства та інших видатних осіб у британському суспільстві. У 1961-1972 рр. товариство видало 35 випусків англомовного часопису «Anglo-Ukrainian News» (спочатку «A.U.S. News»), в якому висвітлювалися події в Україні, події з українського життя в Сполученому Королівстві та інших країнах, і теми з української історії та культури.
Розбіжності в поглядах всередині АУТ довели до створення в 1967 р. окремого Товариства імені Мазепи, до якого перейшла значна кількість первісних членів АУТ. Після того діяльність АУТ продовжувалася до 1984 р., хоча в менших масштабах, ніж раніше.
Президентами АУТ були графиня Елдон (1953-1954), баронеса Гескет (1954-1967). Головами були: Вільям Тілінґ (ірландський журналіст і публіцист, консервативний член британського парламенту; 1953-1954), Сер Комптон Макензі (шотландський письменник; 1954-1960), Оберон Герберт (прихильник східноєвропейських рухів; 1960-1966), Роберт Вільям Ванстон (1966-1984). До 1962 р. секретарями були: Ф. Андерсон, Дж. Б. Санділандз, Сузан Опаренко, C. А. Філліпс, Дмитро Бартків, Віктор Свобода, Володимир Микула, Віра Річ, Михайло Тарнавський-Гамилтон. Протягом 1962-1982 рр. секретарем був Джон Ґрейгам.
Фото (О. Ленківська): Члени АУТ вітають прем’єр-міністра Канади Джона Діфенбейкера (перший ряд, другий справа) у Лондоні, 1960 р. Біля нього - баронеса Гескет.
Література
Герберт О. Мета й завдання «Англо-українського товариства» // Сучасна Україна. – Мюнхен, 1954. – 21 лютого. – С. 10.
Rich V. Report on the Activities of the Anglo-Ukrainian Society // Ukrainian Review. – London, 1959. – No. 4 (Winter). – P. 89-90.
Англо-Українське Товариство: Звернення // Українська Думка. – Лондон, 1962. – 12 квітня. – С. 2.
Тарнавський М. Г. В 10-ліття Англо-Українського Товариства // Українське Слово. – Париж, 1963. – 17 листопада. – С. 3.