Літературне життя. Стаття охоплює передусім художню літературну творчість українською мовою у Сполученому Королівстві (СК), а також літературну творчість українців іншими мовами, переклад творів української літератури на інші мови, українське літературознавство.
До 1939 року
Ознайомлення з українською літературою в Сполученому Королівстві датується з початку 19 століття. В 1816 році Бенджамін Бересфорд публікує в Лондоні збірку російських та українських пісень. Першим перекладачем в повному розумінні цього слова української поезії англійською мовою вважається Джордж Генрі Борроу, який в 1835 р. опублікував свої переклади українських пісень із збірника Михайла Максимовича. 1841 р. у журналі «Foreign Quarterly Review» була опублікована рецензія невідомого автора на збірку пісень Михайла Максимовича, в якій розглядаються козацькі думи. Козацьким думам також присвячена стаття «Пісні, історія і доля козаків» Івана Головіна (писав під псевд. «Prince Howra») в журналі «Sharpe's London Magazine» (1856 р.). У 1870-х роках з’являється в англійській періодиці низка рецензій на важливіші праці різних українських учених (Івана Рудченка, Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова та інших), де обговорюється тема чумацьких та інших історичних пісень, козацьких дум та їх виконавців, народна творчість та взагалі подаються загальні поняття про українців. Перекладачами виступали в цьому періоді Вільям Ролстон (перший перекладач української казки) та Вільям Морфілл (перший професор слов’янських літератур в Оксфордському університеті), який був автором низки статей та праць про українську мову, літературу та народну творчість. Морфілл глибше зацікавився творчістю Тараса Шевченка та перекладав її, а також подорожував в Україну. Зацікавленню української літератури в Британії посприяв Михайло Драгоманов, який опублікував статті на цю тему в англійських журналах того часу.
5 травня 1877 р. була опублікована перша окрема стаття про Тараса Шевченка в СК в літературному тижневику «All the Year Round», видавцем якого був син Чарлза Дікенза – Чарлз Дікенз Молодший. Першим значним перекладачем української художньої прози англійською мовою став Альберт Генрі Вратіслав – британець, за походженням чех (збірка перекладів казок, 1889 р.). У 1894 році вийшла одночасно в Лондоні та в Нью-Йорку книжка «Козацькі та народні казки» («Cossack Fairy Tales and Folk Tales») Роберта Нізбета Бейна. У ній були вміщені переклади 27 українських казок, і це була перша художня книжка англійською мовою перекладена з української мови. Франсис Патрик Марчант у 1897 р. надрукував у «Записках» Англо-російського літературного товариства обширну статтю про Шевченка. Він вперше переклав перші вісім рядків «Заповіту» на англійську мову. Хоча він намагався у своїх перекладах Шевченкових поезій передати її художні особливості, зокрема образність, він не працював на основі оригіналів, а користувався російськими перекладами. Беручи це до уваги, в дальших роках великою допомогою для перекладачів стало видання двотомного українсько-німецького словника Євгена Желехівського та Софрона Недільського (Львів, 1885-1886) – першого двомовного перекладного словника з українською мовою як мовою-джерелом. Очевидно, не применшуючи їхнього вкладу у популяризації української літератури, виникає питання наскільки тодішні перекладачі в СК володіли українською мовою і чи тексти, якими вони здебільшого користувалися для перекладу, були українськими. Можна ще тут нагадати, що процес ознайомлення українською літературою в СК супроводжувався різними утисками української мови та культури в Російській імперії, які не припинялися навіть після того, як у 1905 р. Російська академія наук визнала українську мову окремою мовою.
В останніх десятиліттях 19 століття СК, зокрема столиця Лондон, стало місцем притулку для багатьох соціалістів-революціонерів з Російської імперії, серед яких були особи українського роду. Сергій Кравчинський (літературний псевдонім – Степняк; «Андрій Кожухов» [1889], «Домік на Волге» [1896]) прибув до Лондона в 1884 р. і жив тут до смерті у 1895 р. Був публіцистом та прозаїком, писав російською та англійською мовами. Пропагатором українського фольклору та літератури був також друг Кравчинського Фелікс Волховський, вихідець із Полтавщини, який перебував в той час у Лондоні. Близька до цих кіл була письменниця Етель Лілліан Войнич (сама ірландського походження, але одружена з росіянином), яка перекладала поезію Тараса Шевченка на англійську мову та була знайома з Михайлом Павликом, Михайлом Драгомановим та Іваном Франком. Під впливом Кравчинського та Волховського Войнич вивчала українську мову. З 1887 р. до кінця свого життя в 1891 р. в Лондоні жила і писала художні твори Олена Блаватська, уродженка Катеринослава (нині – м. Дніпро), співзасновниця міжнародного Теософського товариства. В 1903 році Морфілл вміщає в літературному журналі «Athenaeum» непідписану рецензію на тритомну антологію української літератури «Вік». Досі в англійській періодиці огляди обмежувались до народної творчості та «народного поета» Тараса Шевченка, а тут був вперше поданий ширший огляд української літератури, в якому згадуються такі автори, як Іван Котляревський, Пантелеймон Куліш, Олекса Стороженко, Степан Руданський, Марко Вовчок, Агатангел Кримський, Іван Франко та інші.
Під час і зараз після Першої світової війни перекладами творів Шевченка займався перекладач Пол Селвер. Переклав зокрема «Заповіт» та «Якби ви знали, паничі». Карл Ерік Бехгофер Робертс крім творів Шевченка переклав також драматичну поему Лесі Українки «Вавілонський полон». У 1921-22 роках у Лондоні перебував літературознавець Михайло Рудницький зі Львова. Він старався отримати посаду викладача в лондонській Школі слов'янських наук (з наміром пізніше запровадити там навчання української літератури), але без успіху. Рудницький опублікував тоді «Листи з Лондону» (1922) та «Місто контрастів» (1929) про свої враження від Лондона. У 1924 р. «Slavonic Review» вміщає статтю Івана Франка «Тарас Шевченко», яка розглядає новаторство Шевченка на тлі світової літератури. У 1926 р. цей же журнал умістив бібліографію праць, присвячених українській мові (історії мови та діялектологічним студіям) – усього понад сто позицій. Напередодні Другої світової війни перекладав Шевченкову поезію Джак Ліндзей. 1939 року вийшла книжка Вільяма Джеймза Ентвісл «Європейська балада» («European Balladry»). Ентвісл, професор Оксфордського університету, аналізує на базі великого фактичного матеріялу, особливості цього жанру, включаючи пісенні зразки різних країн. Українські тексти розглядяються в окремому розділі про Україну, як також у розділі про Польщу, у склад якої тоді входила Галичина. Серед зразків пісенної творчості, що тут подаються, є українські колядки, гагілки, веснянки, коломийки, щедрівки, обжинкові пісні та зокрема думи.
1939-1991 роки
Після закінчення Другої світової війни до СК прибуває різними шляхами понад тридцять тисяч українців (див. Українці в Сполученому Королівстві). Літературна діяльність серед тодішніх українських поселенців у СК розвинулася більш маштабно у взаємному стосунку з іншими формами культурної діяльності, як, наприклад, самодіяльний театр, журналістика, образотворче мистецтво. Деякі старші письменники почали свої перші творчі кроки ще в Україні. Інші включилися в цю діяльність в таборі інтернованих колишніх вояків дивізії «Галичина» в Італії або в таборах для переміщених осіб у Німеччині та в Австрії. Треті почали свою творчу роботу вже у СК. Життя в еміграційних умовах і визначає головну тему їхньої творчості, а саме: минула боротьба за визволення України, туга за втраченою батьківщиною та труднощі життя в нових умовах у чужій країні.
Визначніші літератори серед післявоєнних поселенців – і деякі їхні твори – наступні: в поезії – Галя Мазуренко (збірки «Акварелі» [1927], «Зелена ящірка» [1971]) , Андрій Ворушило (літ. псевд. – Андрій Легіт; збірки «Лірика» [1947], «Вибрані поезії» [1990]), Микола Клименко (літ. псевд. – Микола Верес; збірка «В чужинних приплавах» [1967]), Борис Шкандрій (літ. псевд. – Богдан Бора; збірки «Твердь і ніжність» [1972], «Буремні дні» [1982]), Володимир Шаян (літ. псевд. – Володимир; збірки «Баляда лісового шуму» [1965], «Гимни землі» [1967]), Олександер Барчук (літ. псевд. – Олександер Де; збірки «Вогонь трояндний» [1970], «Живі легенди» [1965]), Тоня Шалапай (збірка «Пелюстки» [1981]), Віра Смерека (збірка «Проміння» [2003]), Іван Сапун (літ. псевд. – Іван Деснянський; поема «Мазепа, Батурин і Полтава» [1957]), Микола Француженко (літ. псевд. – Микола Вірний; виїхав із СК у 1957 р.), Памфіл Сесь (віршований твір «Лелеки» у двох частинах [1960, 1969]); в прозі – Святомир Фостун (повісті «Плем'я непокірних» [1971], «Над Галичем гримить» [1973]), Віталій Бендер («Марш Молодости» [1954]), Віра Смерека (оповідання «Христос Воскрес» [1970]), Олекса Воропай (повість «Пригоди Марка Чубатого» [1954]; писав також під псевд. Олекса Степовий), Марія Жижка, Семен Левченко, Олександер Барчук; в драмі – Валентин Боковський, Олександер Барчук, Микола Клименко; в гумористиці – Йосиф Било, Валентин Боковський.
У більшості випадків зазначені письменники видавали свої твори власними коштами. В парі з тим, однак, літературну творчість окремих авторів із СК видавали деякі громадські організації, зокрема Союз Українців у Великій Британії, який у літературній сфері видав загалом понад 10 різних книжок (не враховуючи творів дитячої літератури). Літературній діяльності у СК сприяло також існування таких часописів як «Українська Думка» та «Визвольний Шлях», на сторінках яких друкувалися твори згаданих вище письменників. Потребу на літературну творчість зроджувало також культурне життя по місцевих українських громадах. Тут уже на початках громадського життя творилися самодіяльні драмгуртки та влаштовувалися різні свята, що вимагали від літераторів поповнення певного виду репертуару – здебільшого з виразно патріотичною тематикою.
Окремо слід згадати плідну роботу англійської перекладачки Віри Річ, яка своїми перекладами творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та інших письменників внесла вагомий вклад у цю галузь літературної діяльності в СК – зокрема книжкою перекладів Шевченкової поезії на англійську мову «Пісня з темряви» («Song out of Darkness», 1961). Українська література також популяризувалася в перекладі на англійську мову в журналі «The Ukrainian Review».
У сфері літературознавства з українських післявоєнних поселенців відзначилися Володимир Шаян (розвідки про Григорія Сковороду та інших письменників), Віктор Свобода. Останній в низці англомовних статтей досліджував творчість Шевченка та співпрацював з перекладачами поетової творчости. Також писав статті про українських поетів та письменників до енциклопедій «Довідник-супутник з літератури – вид-ва Пенґвін», том 2: «Європейська література» («Penguin Companion to Literature», vol.2: «European Literature», 1969) та «Енциклопедія світової літератури – вид-ва Касселл» («Cassell's Encyclopaedia of World Literature», 1973). Інколи з’являлись дані про українську літературу і в інших англійських виданнях в цих роках. Наприклад, Мартин Сімур-Сміт видав у 1973 р. «Довідник із модерної світової літератури» («Guide to Modern World Literature»), в якому коротко подано інформацію про українську літературу. Видатним британським знавцем української літератури був філолог-славіст Вільям Клісманн Маттьюз. У 1951 р. промова, яку він виголосив із нагоди 90-ліття від смерті Шевченка, була опублікувана окремою брошурою під назвою «Тарас Шевченко: людина і символ» («Taras Ševčenko: the Man and the Symbol»).
Великим стимулом для праці в цій царині у СК стало літературне відродження в Україні у шістдесятих роках двадцятого століття. Тоді також прийшло до голосу покоління молодих людей, яке вже виросло та сформувалося в еміграційних умовах у СК. До чинників, які посприяли внесенню нового імпульсу у розвиток літературної творчості в СК в 1960-х та 1970-х роках, належать ідеалізм шістдесятих років, перебування в середовищі літніх та зимових таборів молодіжніх організацій Спілки Української Молоді та Пласту, та життя в Українській Папській Малій Семінарії в Римі (дехто з синів післявоєнних поселенців здобував там українську середню освіту). Тоді пробували свої сили такі молоді поети, як Маруся Юрків-Яроцька, Ярослав Рутковський, Володимир Слезь (займався також художнім перекладом) та Ярослав Василюк. Дехто з молодих літераторів черпав натхнення у нових віяннях в українській еміграційній поезії, як наприклад, у творчості Нью-Йоркської групи. Цю діяльність слід розглядати також у взаємозв’язку з європейським материком (особливо щодо Бельгії та Франції), де прийшли до голосу такі молоді поети, як Роман Бабовал та Любомир Госейко, які організаційно та концептуально впливали на своїх колег у СК. В цих роках відкривалися літературні сторінки в таких часописах, як «Українське Слово», «Українська Думка» та «Шлях Перемоги», де молоді письменники друкувалися. Молода літературна творчість із СК також появлялася тоді в журналах молодіжніх організацій («Авангард», «Крилаті», «Юнак», «Смолоскип» тощо), що видавалися в інших країнах. Українська Студентська Громада у Великій Британії, яка проявляла активну діяльність в цих роках, також видавала журнали, на сторінках яких появлялися твори молодих авторів. Згодом, твори цих авторів друкувалися в журналі «Вітраж», який видавався виключно силами молодих людей. Відбувалися в цей час також зустрічі молодих письменників, де обговорювалася літературна діяльність та її можливі напрями. Проте ці свіжі голоси не були довготривалі і в скорому часі замовкли. У сфері літературознавства серед осіб народжених у СК помітне місце займає Мирослав Шкандрій, автор низки літературознавчих праць. Його наукова діяльність розгорнулася в Канаді, де він протягом тривалого часу очолював Германо-славістичний відділ при Манітобському університеті у Вінніпезі. У сімдесятих роках виступав у журналі «Індекс он Сенсоршип» Богдан Нагайло із статтями про репресованих письменників та літературознавців в Україні, як Іван Світличний, Василь Стус та Ігор Калинець. Подавались також зразки їх творчості.
У другій половині 1970-х років активно діяло Товариство українських літераторів у Великій Британії (голова – Святомир Фостун), яке сприяло популяризації серед українських громад у СК різних жанрів літературної творчості. Головними формами діяльності товариства були видавання «Літературної сторінки» в «Українській думці» та влаштування літературних вечорів в залах українських громад. Серед активних членів товариства були Борис Шкандрій, Микола Клименко, Андрій Ворушило, Олекса Воропай, Тоня Шалапай, Йосиф Било, Валентин Боковський, Віра Смерека, Ярослав Василюк, Вікторія Дяківська та Маруся Юрків-Яроцька.
1991-2018 роки
Настання незалежної України дало певний поштовх для дальшого розвитку українського літературного життя в СК, але характер цього процесу дещо змінився. До голосу прийшли особи, які переїхали до СК з України за час із кінця 1980-х рр. (дехто згодом виїхав із СК): Світлана Пиркало («Зелена Маргарита» [2000], «Не думай про червоне» [2004]), Володимир Олейко (збірка «Зірки і звуки» [1989]), Олекса Семенченко (літ. псевд. – Ріо Кундер), Анна Шевченко (англомовні романи «Спадок» [«Bequest», 2005], «Гра» [«The Game», 2013]), Леся Паньків, Дарія Склярик та інші. Дехто з них почав свою літературну діяльність ще в Україні, там працював у цій галузі в літературних періодиках чи колах. До іншої категорії належать особи українського походження, які виросли у СК і головна мова письменницької діяльности яких була англійська: письменниці Марина Левицька (романи «Коротка історія тракторів українською» [«A Short History of Tractors in Ukrainian», 2005], «Різні домашні тварини, живі і мертві» [«Various Pets Alive and Dead», 2012]), Марія Дзидзан (роман «Коли біди сунуть» [«When Sorrows Come», 2014] та ін.), Андру Шпук, поетеса Анна Ейвбері та інші. Перекладом української літератури на англійську мову займався Стефан Комарницький. Як у першій так і в другій категорії були окремі письменники, які досягнули визнання серед читацьких кіл, чи то в Україні, чи в СК та інших країнах.
У цих роках прийшли також до голосу у перекладництві та в письменницькій діяльності два вихованці Малої Семінарії в Римі – уродженці СК, які вибрали священицький шлях і відтак працювали поза країною. Отець Євген Небесняк став відомий як автор детективу «Наша хата» (1997 р.) та трилера «Смертельне пенальті» (2012 р.). Він же автор книжок для дітей та кіносценарію на тему Голодомору 1932-33 рр. Отець Рафаїл Турконяк здійснив переклад Святого Письма з давньогрецької мови (2000 р.) та повний переклад Острозької Біблії на сучасну українську мову (2006 р). 2007 року ця праця була відзначена Національною премією України ім. Тараса Шевченка.
Умови в цьому періоді різнилися від попередніх головно тим, що зв’язок з Україною новоприбулих письменників не переривався а далі продовжувався, чого не було у випадку літераторів, що прибули до СК зараз після Другої світової війни. З постанням незалежної України також поглибилося зацікавлення Україною серед англійських академічних кіл, що посприяло насвітленню певних літературних питань (Рорі Фіннін, Уіллеам Блакер, вивчення української літератури в Кембриджському університеті). «Довідник-супутник з літератури Східної Європи – серії Евріман» («The Everyman Companion to East European Literature»), який появився в Лондоні у 1993 році, містить огляд історії української літератури та статті про 22 українських письменників. Зацікавлення художніми творами та літературним процесом у житті української спільноти, головно у більших громадах, підтримувалося час від часу святами в честь визначних поетів, зустрічами з письменниками, сходинами Читацького клубу в Українському Інституті у Лондоні, роботою бібліотек тощо. У 2008 р. відділ СУБ в Единбурзі почав проводити щорічні літературні вечорі для спільного вшанування Тараса Шевченка і шотландського поета 18 століття Роберта Бернза.
Література
Зорівчак Р. Українсько-англійські літературні взаємини // Українська література в загально-слов’янському і світовому літературному контексті: в 5 т. – Т. 3. – Київ, 1988. – С. 88-154.
Михайленко А. Люди з вересня // Київ. Журнал письменників України. – 1993. – № 8. – С. 128-131.
Сорока П. Роман Бабовал або Однокрилий Янгол: Літературний портрет. – Тернопіль, 1998.
Вірний (Француженко) М. Письменники в Ріміні // Ріміні 1945-1947: Перша українська дивізія Української національної армії у британському полоні в Італії (Збірник ІІ) / Упор. В. Ревуцький. – Київ, 2005. – С. 158-169.