Мазуренко Галя [Hala Mazurenko], уроджена Боголюбова – поетеса, художник, педагог; народилася 25 грудня 1901 р. в Санкт-Петербурзі (Росія); померла 27 травня 2000 р. в Лондоні, Англія (Сполучене Королівство); похована на цвинтарі Гайґейт у Лондоні.
Донька професора Сергія Боголюбова з аристократичної родини, нащадка декабриста, і Єлизавети Мазуренко – лікарки. Середню освіту здобула 1919 року в Катеринославі (нині – м. Дніпро), куди переїхала після того, як розлучились батьки. У Катеринославі відвідувала також малярську школу імпресіоніста В’ячеслава Коренєва. Розповіді відомого археолога та історика Дмитра Яворницького стали в неї першою спонукою до поетичної творчости. 1916 року вперше потрапила на фронт, коли відвідала свого дядька Семена Мазуренка, який працював тоді у Всеросійському союзі міст у Проскурові на Поділлі та організував допомогу пораненим. 1919 року вступила на історико-філологічний факультет Катеринославського університету, але війна з більшовиками перервала навчання. Включилася в лави Армії Української Народної Республіки (УНР), де виконувала обов’язки зв’язкового. Про ці події згодом згадує в автобіографічній повісті «Не той козак, хто поборов, а той козак, хто «вивернеться»...» (Лондон, 1974). Після того, як армія УНР відійшла на захід, вступила у новостворений університет у Кам’янці-Подільському. Тут також познайомилася з відомим педагогом та громадською діячкою Софією Русовою, яка була лектором цього університету.
1920 року, в часі дальшого відступу армії УНР під тиском більшовиків, перейшла ріку Збруч на територію польської держави. На еміграції продовжувала навчання у Варшавському та Берлінському університетах. З 1923 р. жила у Празі, де в 1929 р. в Українському Високому Педагогічному Інституті ім. М. Драгоманова захистила перший докторат. Захистила другий докторат в Українському Вільному Університеті 1944 р. і працювала лектором на кафедрі проф. Дмитра Антоновича. Перед Другою світовою війною і під час неї навчалася також в Українській академії пластичного мистецтва (раніше – Українська студія пластичного мистецтва). У Празі продовжувала свій поетичний та мистецький шлях. Наблизилася до поетів-«вісниківців», як Євген Маланюк, Леонід Мосендз та інших. Тут вийшли її збірки «Акварелі» (1927), «Стежка» (1939), «Вогні» (1939), «Снігоцвіти» (1941). Друкувалася у журналах «Вістник», «Пробоєм» та інших виданнях.
Із 1945 р. жила в Лондоні, де продовжувала займатися поезією та мистецтвом. Викладала російську мову в Ґолдсмітс-коледжі Лондонського університету (1968-69 рр.). Відвідувала студію-ательє польського мистця проф. Маріана Богуша-Шишка. Також продовжувала педагогічну діяльність, надаючи приватні уроки малювання. Вчителювала в суботній Школі українознавства при Відділі Союзу Українців у Великій Британії в Лондоні. Видала збірки поезій «Пороги» (1960), «Ключі» (1969), «Скит поетів» (1971), «Зелена ящірка» (1971), «Три місяці в літері життя» (1973) та «Північ на вулиці» (1980). Більшість своїх видань сама ілюструвала, а деякі були ілюстровані малюнками учнів Школи українознавства, зокрема «Киця» (1971), «Корона золота» (1972), «Осінь» (1973). Окремі твори були перекладені англійською та польською мовами, а деякі були покладені на музику композитором Федором Євсевським. У своїй творчості цікавилася крім християнства також східними релігіями та теософією. Будучи і художником і поетесою, для неї були цікавими можливості взаємовпливу різних мистецьких засобів (музики, малярства, скульптури та поезії). Вважала мистецтво також як засіб терапії для людей, що схильні до депресивного стану.
Належала до Союзу Українських Ветеранів у Великій Британії (який об’єднував головно колишніх вояків Армії УНР). Була членом Об’єднання українських письменників в еміграції «Слово», а 1992 року була прийнята в члени Національної спілки письменників України. Відбувся ряд її персональних мистецьких виставок, в тому числі у США, Пакистані, Танбридж Веллз (Англія) та декілька разів у Лондоні. У 2002 р. в Україні вийшла книжка її поезій «Вибране». У Празі 2006 р. побачили світ вибрані її поезії чеською мовою у перекладі Алени Моравкової.
Література
Мазуренко Г. Не той козак, хто поборов, а той козак, хто «вивернеться»... – Лондон, 1974.
Василюк Я. Інтерв’ю з Галею Мазуренко // Вітраж. – Лондон, 1978. – Ч. 5 (осінь). – С. 27-30.
Миронець Н., М. Чабан. «...Ім’я душі тій – Україна»: Біографічний нарис // Г. Мазуренко. Вибране / Упор. Н. Миронець. – Київ, 2002. – С. 6-40.
Яців Р. Галя Мазуренко // Українське мистецтво ХХ століття: ідеї, явища, персоналії: збірник статей. – Львів, 2006. – С. 176-179.