А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І Й К Л М
Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Інформаційно-політична діяльність – сукупність заходів організованої української громади й окремих діячів у Сполученому Королівстві, спрямованих на поширення знань про Україну та забезпечення підтримки з боку британського суспільства й уряду створенню незалежної Української держави.

До Другої світової війни у Лондоні займалися інформаційно-політичною діяльністю Володимир Степанківський (1911-1914 рр.), дипломатичні місії УНР і ЗУНР (1919-1923 рр.), Українське Бюро під керівництвом Володимира Кисілевського (1931-1940 рр.), представник гетьманського руху Володимир Коростовець (1930-і рр.), представник ОУН Євген Ляхович (1933-35 рр.) та Українська Національна Інформаційна Служба, якою керував представник ОУН Степан Давидович (1938-41 рр.).

У житті післявоєнної громади, яка по суті складалася з представників політичної еміграції з України, діяльність у цій сфері відіграла особливу роль. Нею займалися Союз Українців у Великій Британії, Об’єднання Українців у Великій Британії та різні інші громадські організації, у великій мірі під впливом активних в той час політичних партій та організацій.

Вже в ранніх післявоєнних роках деякі організації почали видавати і розповсюджувати різні англомовні періодичні видання та окремі брошури і листівки з інформацією, призначеною британським читачам. Особливо активною в цій ділянці була Українська Інформаційна Служба, заснована в 1949 р. До інших форм діяльності належали: писання листів до британської преси на українські теми, забезпечення місцевих бібліотек виданнями про Україну, встановлення зв’язків з членами парламенту та іншими суспільно-політичними діячами з метою інформування їх про українські справи, зібрання підписів під петиціями. В кінці 1940-х рр. українські організації виступили з ініціативою впровадження україномовних передач Всесвітньою службою Бі-Бі-Сі.

У місцевостях де жили більші скупчення українців організувалися вуличні процесії та інші публічні маніфестації для висловлення протесту проти поневоленого стану України і політичних репресій в країні. Як засіб поширення інформації про Україну часто використовувалися також виступи мистецьких колективів перед британською публікою, покази українського народного мистецтва та інші культурні заходи (див. Культурна діяльність).

Починаючи з 1953 р., у зв’язку з головними річницями Голодомору 1932–1933 рр. вживалися заходи для інформування британського суспільства про цю трагедію. Після смерті Сталіна, на Захід почали надходити вістки про українських політичних в’язнів в концтаборах, у зв’язку з чим в 1956 р. була проведена інформаційна кампанія серед британського суспільства на захист політв’язнів. Деякі акції відбувалися у зв’язку з приїздом до Сполученого Королівства керівних осіб з СРСР (наприклад 1956 р. – Першого секретаря КПРС Микити Хрущова та Голови Ради міністрів СРСР Миколи Булганіна, 1967 р. – Голови Ради міністрів СРСР Олексія Косигіна, 1975 р. – колишнього голови КДБ Олександра Шелепіна) або мистецьких колективів (напр. хору Радянської армії).

Інформаційно-політична діяльність значно пожвавилася починаючи з 1968 р. у зв’язку з посиленням політичних репресій в Україні. Почалися різні акції в обороні українських політичних в’язнів і на підтримку тодішнього правозахисного руху в Україні, включно з частими демонстраціями поблизу посольства СРСР у Лондоні. З того часу значну участь в організації і проведення акцій почали брати нащадки післявоєнних поселенців, зокрема в рамках Спілки Української Молоді у Великій Британії, Пласту - Української Скавтської Організації у Великій Британії та Української Студентської Громади у Великій Британії. Захистом жінок-політв’язнів займалася особливо Організація Українських Жінок у Великій Британії. Для координації діяльності в цій сфері у 1974 р. створено Комітет Оборони Українських Політичних В’язнів, у склад якого увійшли представники різних громадських організацій.

Після Чорнобильської аварії в 1986 р. та у зв’язку з лібералізацією політичного режиму в СРСР у другій половині 1980-х рр. знову пожвавилася інформаційно-політична діяльність. На додаток до існуючих організацій постали різні окремі групи, які займалися виключно або частинно діяльністю в цій сфері, наприклад Український Комітет Миру (1986 р.), Українська Пресова Аґенція (1987 р.), Британська Група Української Гельсінської Спілки (1989 р.), Европейська Українська Культурно-Освітня Фундація (1990), Чорнобильський Комітет (1991 р.). Серед інших справ була висвітлена історія переслідування Української Греко-Католицької Церкви, яка в той час почала виходити з підпілля, та Української Автокефальної Православної Церкви, в тому числі з нагоди відзначення в 1988 р. Тисячоліття Хрещення Київської Русі.

У різних періодах після Другої світової війни, на додаток до діяльності в рамках власних організацій, українці проводили інформаційну роботу також через різні міжнаціональні організації (Англо-Українське Товариство, Товариство ім. Івана Мазепи, Антибольшевицький Блок Народів, Комітети Поневолених Народів, Українсько-Польське Товариство, Європейська рада свободи, Европейська Група Зв’язку).

Після встановлення незалежності України масштаби зовнішньо-інформаційної діяльності громади значно зменшилися, і при цьому основну увагу спрямовано на підтримку незалежної держави. При кінці 2004 р., під час «Помаранчевої революції» в Україні, у Лондоні відбулося кілька маніфестацій, зорганізованих в основному новоприбулими українцями, щоб звернути увагу британського суспільства на спроби фальсифікації результатів президентських виборів в Україні. З нагоди «круглих» річниць продовжувалися інформаційні кампанії про Голодомор в Україні, особливо в 2008 р. у зв’язку з 75-и роковинами трагедії, коли акція була спрямована на підтримку заходів уряду України осягнути всебічне визнання Голодомору актом геноциду проти українського народу. Поширення інформації про можливості для інвестування в українську економіку становить значну частину діяльності новоствореного Україно-Британського Сіті Клубу.

Роман Кравець