Лук'яненко Марія [Maria Lukianenko], уроджена Злобинець – вчителька, громадська діячка; народилася 21 листопада 1891 р. в с. Домантове (Золотоніський район, Черкаська обл., Україна; тоді – с. Домантів, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія); померла 1 липня 1960 р. в Рочдейлі, Англія (Сполучене Королівство), похована в Рочдейлі. Дружина Антона Лук’яненка.
Закінчивши жіночу гімназію в Золотоноші, вступила до приватного жіночого медичного інституту в Києві. 1915 року, в часі Першої світової війни, була змушена перервати навчання на четвертому курсі, коли була мобілізована, як медична сестра. Працювала з біженцями і з дітьми в притулках до 1921 р. Відтак вступила до Київського інституту народної освіти, де спеціалізувалася з історії. У той час, разом з іншими студентами, також проводила курси для неписьменних у Києві. Закінчила інститут у 1928 р. і згодом працювала вчителькою в середніх школах і технікумах, головно у Вінниці і навколишніх селах. Не маючи змоги навчати історії (оскільки не була членом комуністичної партії), викладала головно математику, а також фізику і німецьку мову. У грудні 1943 р., в часі Другої світової війни, виїхала з Вінниці. Проживши деякий час у Львові, а відтак на Лемківщині та в Австрії, напередодні закінчення війни переїхала в Німеччину. Після війни викладала математику в гімназії у таборі для переміщених осіб біля Мюнхена, а пізніше в таборовому торгівельному ліцеї у Міттенвальді. З уст старших жінок з різних частин України, які перебували в таборах, записала казки, частина яких була опублікована під назвою «Українські народні казки» (Новий Ульм, 1947). (Чотири казки з цієї збірки, в англійському перекладі Марії Галун-Блох, увійшли до книжки «Ukrainian Folk Tales», виданої в 1964 р. в Лондоні і Нью-Йорку.)
У 1948 р. переїхала в Сполучене Королівство і поселилася в північно-західній Англії. Спочатку жила в Престоні, а відтак у Рочдейлі, де працювала на бавовняній фабриці до 1957 р. У 1949 р. ініціювала створення в Рочдейлі гуртка Організації Українських Жінок у Великій Британії (ОУЖ), і була першою головою гуртка протягом трьох років. У 1950 р. допомогла у створенні гуртка ОУЖ у сусідньому місті Бері. На загальних зборах ОУЖ у червні 1950 р. була обрана заступником голови ОУЖ, однак згодом відмовилася з посади через стан здоров’я. У співпраці з о. Юстином Гірняком та Антоном Лук’яненком, з червня 1950 р. до 1952 р. провадила у власному домі перший у Сполученому Королівстві суботній український дитячий садок. Після його перенесення до домівки місцевого відділу Союзу Українців у Великій Британії (СУБ) стала дорадником садка. У 1954-55 рр. була першою вчителькою суботньої школи українознавства при відділі СУБ у Рочдейлі. Разом з Антоном Лук’яненком проводила короткі курси для виховательок українських дитячих садків (1954 р. у Бері, 1957 р. в Рочдейлі), і була автором допоміжних матеріалів з дошкільного виховання. На додаток до виховної роботи з дітьми, у 1952-53 рр. в Рочдейлі читала лекції з історії України для дорослих студентів Інституту Заочного Навчання (заснованого Українським Вільним Університетом). У 1952 і 1953 рр. була обрана членом Ради СУБ. Написала переказ «Старогрецькі міти», який в 1960-61 рр. був опублікований частинами у журналі «Визвольний Шлях» (Лондон).
Література
Л. Б. [Лідія Бурачинська] Пам’яті талановитої вчительки // Наше Життя. – Філадельфія, 1960. – Ч. 8. – С. 9-10.
Марченко І. Болюча втрата // Українська Думка. – Лондон, – 1960. – 14 липня. – С. 6.
Відродження на чужині: 15-ліття діяльности ОУЖ у Великій Британії (1948-1963) / Ред. Г. Сесь та Н. Марченко. – Лондон, 1967. – С. 142-146.
Ганіткевич Я. Антін Лук’яненко - український психіатр і невропатолог // Українські лікарі-вчені першої половини ХХ століття та їхні наукові школи / Я. Ганіткевич. – Львів, 2002. – С. 457-459, 462-464.