Лук’яненко Антін [Anton Lukianenko] – лікар-психіатр, громадський діяч; народився 19 грудня 1891 р. у Великій Бурімці (Чорнобаївський район, Черкаська обл., Україна; тоді – Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія); помер 28 березня 1974 р. у м. Рочдейл, Англія (Сполучене Королівство); похований на місцевому цвинтарі в Рочдейлі. Чоловік Марії Лук'яненко.
У 1907-11 рр. навчався у фельдшерській школі в Полтаві і в 1911-14 рр. працював фельдшером у Золотоніському земстві. Під час Першої світової війни проходив військову службу фельдшером в облоговому інженерному парку в Полтаві, часто виконував обов’язки лікаря. Під час революційних подій 1917 р. переїхав у Дубно на Волині, де заснував школу для неписьменних солдатів-українців, очолював український комітет військового інженерного парку. У травні 1917 р. був делегатом на І Всеукраїнському військовому з’їзді в Києві. На початку 1918 р. вступив на кооперативні курси в Києві, після закінчення яких працював у Центральному українському сільськогосподарському кооперативному союзі в Києві. Того ж року вступив також на природничий факультет Київського університету, однак навчання в університеті невдовзі був змушений перервати. Восени 1918 р. виїхав до Жмеринки і Проскурова (нині – м. Хмельницький), відтак очолив дільничну лікарню та інфекційний шпиталь у с. Чорний Острів, а згодом – дільничну лікарню в с. Шарівці (обидва села – на Хмельниччині).
У 1921 р. вступив у Київський медичний інститут, де навчався до 1926 р. (захистив дипломну роботу на тему «Різні методи лікування виразки шлунка та їхні наслідки»). Після здобуття диплому працював санітарним лікарем на залізниці в Києві, згодом пройшов інтернатуру з неврології, психотерапії та фізіотерапії. У 1931 р. пройшов спеціалізацію і став директором психіатричної лікарні у Дніпропетровську (нині – м. Дніпро), а пізніше був переведений на роботу у Вінницьку психіатричну лікарню. У 1933 р. пройшов підвищення кваліфікації з патологічної анатомії й фізіології в Одеському медичному інституті і, повернувшись у Вінницю, продовжив працювати у місцевій психлікарні, а також консультантом-невропатологом у центральній поліклініці Вінниці. У 1932-33 рр. створив у психлікарні спеціальний «авітамінозний» відділ для лікування виснажених голодом пацієнтів. Восени 1941 р. очолив Вінницьку психлікарню, в лютому 1942 р. став доцентом кафедри психіатрії Вінницького медичного інституту, а у грудні того ж року – професором і завідувачем кафедри. Після закриття медінституту німецькою окупаційною владою восени 1943 р. продовжував працювати головним лікарем психлікарні.
У грудні 1943 р. переїхав з Вінниці в Галичину, де з березня до вересня 1944 р. працював професором психіатрії у Львівському медичному інституті (тоді – Державні медико-природничі фахові курси). Потім виїхав на Лемківщину, де короткочасно працював лікарем у м. Криниці та с. Мохначці Нижній. Згодом через Словаччину перебрався до Відня, де за дорученням Українського допомогового комітету організував поліклініку для біженців, а пізніше працював лікарем в містечку Бюрмоос біля Зальцбурга. Перед кінцем Другої світової війни виїхав у Баварію, де перебував у таборах для переміщених осіб у Розенгаймі, створив філію еміграційного «Українського червоного хреста» і відкрив амбулаторію для українських біженців. Восени 1945 р. переїхав у м. Карлсфельд, де працював лікарем-консультантом поліклініки. Був також викладачем анатомії та мікробіології у ветеринарно-зоотехнічному технікумі в Мюнхені. Згодом (1946–47 рр.) завідував кафедрою анатомії на ветеринарному факультеті Українського технічно-господарського інституту в Мюнхені, викладав предмет «Гігієна крамниць» у таборовому торгівельному ліцеї в Міттенвальді. Був головою Ради Фізичної Культури, яка координувала спортивну діяльність у таборах «Ді-Пі» (листопад 1945 р. – вересень 1946 р.), читав курс з анатомії та фізіології для інструкторів фізкультури, а також постійно консультував хворих у таборах для біженців та місцевих санаторіях.
У березні 1948 р. емігрував до Сполученого Королівства, де перші 3 місяці працював санітаром у психлікарні в м. Дорчестер, а потім переїхав до м. Рочдейла. У грудні 1948 р. отримав підтвердження свого диплому, але, зважаючи на вік і недостатнє знання англійської мови, вже не повернувся до практичної медицини, а присвятив себе громадській діяльності (разом з тим, продовжив дослідження методик лікування виразки шлунка без хірургічної операції, які розпочав ще студентом медичного інституту). З літа 1948 р. – член управи відділу Союзу Українців у Великій Британії (СУБ) в Рочдейлі, і був головою комітету з придбання домівки відділу. Член Окружної Ради СУБ на Манчестер та навколишні міста (яка існувала в 1948-51 рр.). У 1950 р. спільно з дружиною створив у власному домі перший у Сполученому Королівстві суботній український дитячий садок. У 1954 р. у м. Бері був керівником навчального курсу для виховательок українських дитячих садків, на якому читав лекції із психології дитячого віку. Автор книжечки «Психологія дитячого віку: поради вихователькам-садівничкам» (Лондон, 1957). Член Ради СУБ (1958-60 рр., 1962-67 рр.), голова Мирового Суду СУБ (1949-51 рр., 1961-62 р.), голова Контрольної Комісії СУБ (1960-61 р.). Був членом крайового об’єднання Українського християнського руху (УХР) у Великій Британії, головою осередку УХР в Рочдейлі, головою Ревізійної Комісії УХР у ВБ, членом Великої ради УХР. Дописував до часописів «Українська думка», «Християнський голос», «Шлях Перемоги». За своїми поглядами належав до прихильників українського консервативно-державницького (гетьманського) руху, і був головою Контрольної Комісії британського осередку Союзу Гетьманців Державників.
Основні наукові зацікавлення – лікування шизофренії, гідроцефалії, фізіотерапія при психічних хворобах, терапія поступового паралічу за допомогою малярійного токсину, а також старечі психози і симуляції при психічних та нервових хворобах. Автор низки неопублікованих наукових праць, котрі залишились у рукописі.
Література
Марченко І. 70-ліття проф. д-ра А. І. Лук’яненка // Українська Думка. – Лондон, 1961. – 21 грудня. – С. 4.
Проф. д-р Антін Лук’яненко (у 72-гі роковини народження) // Лікарський Вісник. – Нью-Йорк, 1964. – Ч. 32. – С. 58–61.
Ганіткевич Я. Антін Лук’яненко - український психіатр і невропатолог // Українські лікарі-вчені першої половини ХХ століття та їхні наукові школи / Я. Ганіткевич. – Львів, 2002. – С. 457-465.