Соловій Володимир [Volodymyr Solowij] – політичний діяч; народився 26 лютого 1892 р. у Львові (Україна; тоді – австрійська Галичина), помер 15 листопада 1958 р. в Монреалі (провінція Квебек, Канада), похований у м. Сен-Совер біля Монреалю.
Навчався в гімназіях у Львові і Кракові, а також у школі Абботсголм в Англії. Коротко перед початком Першої світової війни почав студії права й агрономії у Вроцлавському університеті. Під час війни служив в 13 Галицькому полку уланів австрійського війська і попав в російський полон. З вибухом війни між Західно-Українською Народною Республікою (ЗУНР) і Польщею в листопаді 1918 р. вступив до армії ЗУНР. У 1919-1920 рр. радник дипломатичної місії Української Народної Республіки (УНР) у Данії. При кінці 1920-х рр. повернувся до політичного життя. Став активним діячем Українського Національно-Демократичного Об’єднання (УНДО) і був глибоким прихильником українсько-польського порозуміння. У 1935 р. був кандидатом від УНДО в окрузі Сянок-Кросно-Лісько у виборах до польського сейму, однак не був обраний.
З вибухом Другої світової війни у 1939 р. зголосився до польського війська і був приділений до політичного відділу головного штабу. Виїхав з Польщі у Румунію а відтак до Парижа. Там увійшов у зв’язок з урядом УНР в еміграції і став заступником голови створеного ним (урядом) Українського Комітету. У жовтні 1939 р. за посередництвом Володимира Кисілевського інформував британське міністерство зовнішніх справ про становище українців на зайнятих Червоною Армією територіях Польщі і про плани організації визвольної боротьби. У січні 1940 р. в Римі провів з представниками Організації Українських Націоналістів (ОУН) розмови, спрямовані на залучення ОУН до Українського Комітету.
Після цього отримав повноваження поїхати до Лондона як представник уряду УНР в еміграції, щоб відстоювати українські інтереси перед західними союзниками. У другій половині 1940 р. переїхав до Лісабону, де старався отримати візу на в’їзд до Сполученого Короловства. До Лондона прибув літом 1941 р. Співпрацював з польським еміграційним урядом у Лондоні як неформальний речник українців. Кілька разів у 1943 і 1944 рр. звертався до польського уряду стосовно ситуації українців і білорусів у складі Польських збройних сил під британським командуванням, й у вересні 1944 р. відвідав українців у складі польських частин розміщених у Шотландії. У 1945 р. брав участь у створенні Союзу Українських Вояків у Польських Збройних Силах, який відтак оформився в Союз Українців у Великій Британії. Був одним із секретарів лондонського Центрально-Європейського федерального клубу. У 1952 р. виїхав у Канаду де працював в адміністрації Коледжу ім. сер Джорджа Вільямза (нині частина Університету Конкордія) в Монреалі.
Література
Книш З. Б'є Дванадцята: Спогади й матеріяли до діяння ОУН напередодні німецько-московської війни 1941 р. – Торонто, 1963?. – Розділ IV.
Zięba A. Solowij Wlodzimierz Pawel (Wołodymyr Pawło) // Polski Słownik Biograficzny. – Warszawa; Kraków, 2000-2001. – T. XL. – S. 340-341.