Петренко Петро [Petro Petrenko] – інженер-гідротехнік, громадський діяч; народився 27 червня 1898 р. в м. Вінниці (Україна; тоді – Подільська губернія, Російська імперія); помер 2 серпня 1989 р. в м. Міссіссоґа (провінція Онтаріо, Канада); похований на цвинтарі Св. Володимира в м. Оквілл (Онтаріо).
У 1908 р. закінчив початкову церковно-приходську школу у с. Клопотівці (нині Деражнянський район Хмельницької обл.); цього ж року вступив до реального училища в м. Бар у сусідньому районі. У 1914 р. зголосився до Російської імператорської армії, та в 1916 р. закінчив Одеську військову школу прапорщиком і був призначений до 10-го Армійського корпусу. Із серпня 1917 р., після українізації корпусу, пробув у ньому на румунському фронті до демобілізації у лютому 1918 р. Після повернення на Вінниччину організував у м. Бар чоту Вільного козацтва. Згодом вступив до армії Української Держави (Гетьманату) і закінчив Інструкторську школу старшин (вересень 1918 р.). Після відновлення Української Народної Республіки (УНР) у грудні 1918 р. перейшов в Армію УНР і брав участь у різноманітних бойових операціях. Наприкінці 1919 р. захворів на тиф, після одужання повернувся додому, а навесні 1920 р. повернувся в армію. З листопада 1920 р. перебував у таборах для інтернованих вояків у Польщі, спочатку у м. Ланьцут, а відтак у м. Стрілково та м. Щипйорно. Займався культурно-освітньою діяльністю, особливо малярством. У Щипйорно був співзасновником малярської студії, праці членів якої виставляли на продаж у різних частинах Польщі. У травні 1924 р. в цьому ж таборі склав екстрений іспит за сім класів реальної школи.
Після ліквідації таборів у 1924 р. нелегально перейшов кордон Чехословаччини і в листопаді того року став студентом гідротехнічного відділу інженерного факультету Української господарської академії в Подєбрадах. У 1925 р. був обраний до парафіяльної ради Української Автокефальної Православної Церкви в Подєбрадах, де виконував функцію церковного старости. У квітні 1929 р. захистив роботу на диплом інженера-гідротехніка. Три роки працював за фахом в м. Градец Кральове, а потім сім місяців в м. Нітра (Словаччина). Повернувшись до Подєбрад, брав участь у виготовленні карт України для українського павільйону на міжнародній виставці в Чикаґо у 1933 р. Виїхавши на Закарпаття, з вересня 1933 р. вчителював у народній школі в с. Нересниця (Тячівщина). Після складення педагогічного іспиту в Ужгородській учительській семінарії продовжував працювати вчителем математики, креслення і малювання в державній горожанській (неповній середній) школі Нересниці. У період визвольної боротьби Карпатської України (1938-39 рр.) став районовим комендантом Карпатської Січі.
Після угорської окупації Закарпаття в березні 1939 р. був змушений утікати до Румунії. Згодом через Югославію та австрійську територію повернувся до Чехії (у той час німецький Протекторат Богемії і Моравії). Місцевим урядом праці був направлений до Гамбурга (Німеччина) де працював за фахом спочатку у будівельній фірмі «Dyckerhoff & Widmann», а згодом у Ганноверській дирекції водних шляхів. Підтвердив свою кваліфікацію інженера в Берліні і отримав німецький диплом. Працював інженером в колишній Австрії, а потім над створенням водозбірників у м. Рацібуж (Польща). З наближенням німецько-радянського фронту у 1944 р. був мобілізований для спорудження опорної лінії в районі Кельце-Краків. Весною 1945 р. опинився на території радянської окупації, звідки по закінченні війни перебрався до Британської окупаційної зони Німеччини. Працював над укріпленням греблі озера Едерзее неподалік від м. Ганн. Мюнден, а відтак перебував у таборі для переміщених осіб у Ґеттінґені.
У вересні 1947 р. емігрував у Сполучене Королівство, як Європейський добровільний робітник. Перші шість років працював не за фахом (в текстильних фабриках), спочатку в м. Падзі (неподалік від Брадфорду), а з 1951 р. у Брадфорді. Після заснування Товариства українських інженерів у Великій Британії (січень 1951 р.) став головою місцевого відділу цього товариства. Був активним також в Українській Автокефальній Православній Церкві у Великій Британії (УАПЦ-ВБ), як голова окружної ради на графство Йоркшир (з 1948 р.), голова філії Братства Святого Архистратига Михаїла, заступник голови парафіяльної ради у Брадфорді (з кінця 1951 р. до лютого 1954 р.), член Генерального Церковного Управління УАПЦ-ВБ (із січня 1951 р. до грудня 1952 р.). У лютому 1954 р. переїхав у м. Раґбі, де влаштувався інженером-асистентом у компанію «English Electric Company» (спочатку у відділ водних, а потім парових турбін), в якій працював до виходу на пенсію у 1968 р. (у віці 70 років ). Переїхавши до Раґбі, став активним діячем парафії УАПЦ-ВБ в сусідному місті Ковентрі: у 1956-62 рр. був членом парафіяльної ради (до 1959 р. – головою ради), до 1964 р. – диригентом церковного хору. На соборі УАПЦ в діаспорі, який відбувся в 1956 р. в Карлсруе (Німеччина), був обраний членом Вищої митрополичої ради (згодом полишив цю посаду). У 1962 р. знову був обраний членом Генерального Церковного Управління УАПЦ-ВБ, яким залишився до 1970 р. Автор низки історичних статей у журналі УАПЦ-ВБ «Відомості». Малював ікони, плащаниці, оформляв кіоти, виносні хрести тощо для різних парафій УАПЦ-ВБ, зокрема у Брадфорді та Ковентрі. У 1972 р. був призначений крайовим отаманом організації «Українське Вільне Козацтво» (УВК) на Велику Британію, а згодом на всю Європу.
У 1976 р. переїхав з родиною до Канади, де поселився в м. Міссіссоґа
(неподалік від Торонто) і продовжував займатися громадською діяльністю,
зокрема в УВК. Певний час обіймав посади заступника кошового отамана та
голови почесної ради УВК.
Література
Святкування ювілею 30-тиріччя УГА-УТГІ // Вісті УТГІ. – Мюнхен, 1953. – Ч. 16–18. – С. 19, 45.
Пропам’ятна книга 15-ліття Української Автокефальної Православної Церкви у Великій Британії 1947-1962 / Ред. С. Молчанівський. – Лондон, 1962. – С. 63-68, 122, 127.
Подебрадчанин. До 65-ліття з дня народження Дипл. Інж. Петра Петренка // Відомості Генерального Церковного Управління УАПЦ у Великій Британії. – Лондон 1963. – Ч. 6-7-8. – С. 26-29.
Подєбрадчанин. «Бог не без милості, козак не без щастя» (до 75-ліття Полк. УВК Дипл. Інж. Петра Петренка) // Українське козацтво. – Торонто, 1974. – Ч. 1. – С. 34–37.
До 80-річного ювілею Ген. Хор. УВК Інж. Петра Петренка, наказного отамана і голови Гонорової ради УВК // Українське козацтво. – Торонто, 1978. – Ч. 5–6. – С. 32–35.
Родина. Посмертна згадка // Відомості Єпархіяльного Управління УАПЦ у Великій Британії. – Лондон, 1990. – Ч. 1. – С. 48-50.