Марченко Іван [Ivan Martschenko] – педагог, громадсько-політичний діяч; народився 1 листопада 1892 р. в містечку Паричі (Свєтлогорський район, Гомельська обл., Білорусь; тоді – Бобруйський повіт, Мінська губернія, Російська імперія); помер 3 червня 1968 р. в м. Дарбі, Англія (Сполучене Королівство); похований на цвинтарі «Ноттінґгам Роуд» у Дарбі.
Навчався в реальному училищі в Полтаві. В 1909 р. вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету, який закінчив в 1913 р. з дипломом першого ступеня. Відтак вступив на історико-філологічний факультет того ж університету, на якому навчався до початку Першої світової війни в 1914 р. В університеті був активним членом товариства «Полтавське земляцтво», і певний час був його головою. У вересні 1914 р. зголосився до Російської імператорської армії, двічі був ранений в боях. На кінець 1917 р. мав рангу штабс-капітана і був командиром батальйону. Звільнившись із армії, в січні 1918 р. повернувся до Полтави, і восени почав викладати математику в українських гімназіях. Був провідним діячем полтавського відділення Всеукраїнської учительської спілки (яке в 1920 р. було змушене об’єднатися з професійною Спілкою робітників освіти), і працював у методичних комісіях при повітовому Відділі освіти. У жовтні 1920 р., під час масових арештів української інтелігенції в Полтаві, був арештований за видачу учителеві фальшивого документа профспілки, та ув’язнений у Харкові. У лютому 1922 р. був звільнений за умовою, що співпрацюватиме з ЧК. Щоб уникнути такої співпраці, через два тижні таємно виїхав до Москви, а звідти на Кубань. З травня 1922 р. до осені 1923 р. викладав математику в Українському педагогічному технікумі в станиці Полтавській, був завідувачем навчальної частини технікуму, співпрацював з начальником технікуму – політичним діячем Миколою Міхновським – у намаганнях підвищити українську свідомість студентів. У жовтні 1923 р., опинившись у небезпеці з боку влади, повернувся з Кубані в Україну.
Деякий час працював учителем і завідувачем сільських шкіл на Київщині. У серпні 1925 р. переїхав до Дніпропетровська (нині – м. Дніпро), де спочатку викладав математику в декількох професійно-технічних школах. У 1930 р. став асистентом кафедри математики в Дніпропетровському металургійному інституті. У 1934 р. написав дисертацію на тему «Система безконечно великого числа лінійних рівнянь з безконечним числом невідомих», і того ж року став доцентом інституту. Під час німецької окупації України 1941-43 рр. викладав математику в Дніпропетровському українському державному університеті (у 1942 р. отримав вчений ступінь доктора математичних наук і звання професора кафедри алгебри) та в Дніпропетровському інституті інженерів транспорту. Видав україномовний підручник «Математика в технікумі» (1930 р., 532 стор.), та, у співавторстві, «Задачник з математики для технікумів» (1932 р., 320 стор.).
У зв’язку з наступом радянських військ восени 1943 р. і німецькою евакуацією, виїхав з України, і в 1944 р. прибув до Берліна, де працював у канцелярії заводу. У червні того ж року вступив до Союзу Гетьманців Державників (СГД). З вересня 1945 р. жив у таборі для переміщених осіб в околиці містечка Гайденау біля Гамбурга. Викладав математику в таборовій гімназії і деякий час був її директором. Організував у таборі місцеву організацію СГД, і став начальником СГД в Британській окупаційній зоні Німеччини. Дописував до гетьманських пресових органів, у 1946 р. був першим редактором таборового тижневика «Луна», а в 1948 р. почав редагувати і видавати гетьманський орган «Ранок». У 1945-46 рр. написав спогади про своє життя до 1941 р., які в 2012 р. були видані в Україні. У 1949 р. став членом відновленого в Німеччині Наукового Товариства ім. Шевченка.
Наприкінці 1951 р. переїхав до Сполученого Королівства і згодом поселився в м. Дарбі. Став близьким співробітником провідника гетьманського руху Данила Скоропадського (який жив у Лондоні), і продовжував видавати журнал «Ранок» до його припинення при кінці 1954 р. З 1957 р. до половини 1960-х років був крайовим начальником СГД у Великій Британії, у 1958 р. був обраний членом Гетьманської ради (дорадчого органу всесвітнього СГД) та її Президії. З 1953 р. до смерті був членом Ради Союзу Українців у Великій Британії (СУБ), а з 1957 р. до травня 1968 р. – Президії Ради СУБ. У 1955 р. був одним із основоположників Спілки Українських Вчителів у Великій Британії (СУВ). З 1955 р. був членом управи СУВ, а з 1959 р. до смерті – головою Спілки. У 1956 р. був назначений постійним інспектором шкіл українознавства при Відділах СУБ, і з того часу до смерті регулярно відвідував школи по цілій країні, щоб надавати методичні і практичні поради. У листопаді 1967 р. був делегатом від СУВ на першому Світовому Конґресі Вільних Українців (СКВУ; нині – Світовий Конґрес Українців) у Нью-Йорку, а в травні 1968 р. був обраний одним із заступників голови новоствореної Світової Координаційної Виховно-Освітньої Ради при СКВУ.
Література
Павлюк М. Життєпис проф. докт. І. Марченка // Наші 70-літні сіячі на освітній ниві. – Рочдейл, 1962. – С. 11-24.
Марченко Н. Невідбутий ювілей // Українська Думка. – Лондон, 1973. – 15 листопада. – С. 4.
Марченко І. О. Корені мого патріотично-національного самовизначення. – Київ, 2012.
Спогади Івана Олексійовича Марченка / упорядкував Ф. Г. Турченко // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – 2012. – Вип. ХХХІІ. – С. 12-44.