Олійниченко Панас [Panas Olijnyczenko] – транспортний інженер, громадський діяч; народився 4 липня 1888 р. в м. Сквира (Київська область, Україна; тоді – Київська губернія, Російська імперія); помер 29-30 квітня 1961 р. в Лондоні, Англія (Сполучене Королівство); похований на цвинтарі Ґаннерзбері в Лондоні.
Закінчив гімназію в Житомирі та інженерно-електричний факультет Київського політехнічного інституту. Під час Першої світової війни був старшиною в Російській імператорській армії. У 1918-20 рр., під час Української революції, був начальником однієї із залізниць в Україні (Південно-Західної залізниці). У 1920-х роках якийсь час був викладачем у Волинському індустріальному технікумі. 1929 р. перебув 15 діб під арештом за підозрою в участі у «Спілці Визволення України». Після арешту був змушений переїхати у Краматорськ (Донецька область), де працював інженером-дослідником в експериментальному відділі машинобудівного заводу. 1933 р. почав працювати в Дніпропетровському інституті інженерів транспорту, де очолював кафедри «Електропотяги» і «Електротехніка», а з 1935 р. виконував обов’язки начальника електромеханічного факультету. У 1937 р. його звільнено з цих посад з приводу фальшивого обвинувачення у зриві введення до ладу лабораторії рухомого складу залізниці. В час Другої світової війни, після захоплення німцями Дніпропетровська (нині – м. Дніпро) в серпні 1941 р., очолив обласну адміністрацію, встановлену з допомогою членів похідної групи Організації Українських Націоналістів (бандерівців) – ОУН(б), яка прибула до міста. Ініціював створення Дніпропетровського українського державного університету, що діяв з вересня 1941 р. до грудня 1942 р., й очолив інститут інженерів транспорту.
1943 р. був вивезений німцями у м. Лінц в Австрії, де спочатку працював робітником на заводі, а відтак технічним службовцем у дирекції залізниць. Із закінченням війни переїхав у Німеччину. Був провідним діячем Ліґи Українських Політичних В’язнів, ставши заступником голови (1946-1948 рр.) і головою (1948-1951 рр.). Працював також у Науково-Дослідному Інституті Української Мартирології в Мюнхені та в Українській Санітарно-Харитативній Службі, і був професором електротехніки інженерного факультету Українського Технічно-Господарського Інституту в Реґенсбурзі (1945-51 рр.).
На початку 1950-х рр. переїхав у Сполучене Королівство. До 1955 р. був працівником Головної Управи Союзу Українців у Великій Британії (СУБ) у Лондоні, а відтак – Української Видавничої Спілки. Був головою Контрольної Комісії СУБ (1956-1961 рр.), членом Комісії Допомоги Українському Студентству у Великій Британії, та членом теренового проводу ОУН(б) у Великій Британії.
Література
Болюча втрата // Визвольний шлях. – Лондон, 1961. – кн. 5. – С. 514.
В боротьбі за українську державу / Ред. М. Марунчак. – Вінніпеґ, 1990. – C. 1022-1023, 1063-1090.
Рябцев М. Професор-патріот Панас Олійниченко // Патріотизм та яничарство січеславців / М. Рябцев. – Дніпропетровськ, 2012. – С. 87-91.