Лукіянович Нарциз [Narcyz Lukianowicz] – лікар-психіатр, невропатолог, поет-аматор; народився 20 червня 1907 р. в Чернівцях (Україна; тоді – австрійська Буковина); помер 24 липня 1985 р. у м. Кембридж, Англія (Сполучене Королівство). Чоловік Стефанії Туркевич-Лукіянович.
Закінчив Українську академічну гімназію у Львові і в 1928–32 рр. навчався на медичному факультеті Львівського університету. Спеціалізувався з неврології та психіатрії в університетській клініці у Львові і в 1935 р. захистив докторат на тему «Умові хвороби і злочинство». Лікарську практику розпочав в Українському шпиталі «Народна лічниця» ім. Митрополита Андрея Шептицького у Львові, в якому згодом очолив неврологічний відділ. У 1938 р. став завідувачем відділу невропатології у психіатричній лікарні на Кульпаркові у Львові, а з 1940 р. викладав неврологію та психіатрію у Львівському медичному інституті.
В 1944 р. виїхав в Австрію, у Відень, де отримав посаду на кафедрі неврології та психіатрії медичного факультету Віденського університету, а також працював у психіатричній лікарні «Maria-Theresien-Schlössel». У 1946 р. виїхав на південь Австрії, у Каринтію, де перебував у таборах для переміщених осіб і працював невропатологом та психіатром для Адміністрації ООН з допомоги та відновлення (UNRRA) у Британській окупаційній зоні Австрії. Згодом приєднався до Другого Польського корпусу під британським командуванням в Італії, де до осені 1946 р. короткочасно працював лікарем UNRRA.
Восени 1946 р. у складі цього корпусу був спроваджений у Сполучене Королівство. Після демобілізації, в березні 1947 р. став керівником психіатричного шпиталю для реабілітації польських військових у м. Брайтон (створеного британським і польським еміграційним урядами) і очолював його до жовтня 1951 р. Після закриття цього шпиталю восени 1951 р. протягом року працював психіатром в амбулаторії Товариства допомоги полякам у Лондоні і провадив приватну медичну практику, а наприкінці 1952 р. почав працювати в Національній службі охорони здоров'я Великобританії на посаді ординатора у лікарні «Барроу» в м. Бристоль. У 1955 р. здобув сертифікат лікаря-психіатра (виданий Королівським коледжем лікарів Лондона і Королівським коледжем хірургів Англії) і продовжив працювати у Бристолі клінічним психіатром. У травні 1962 р. переїхав у Північну Ірландію, де працював провідним спеціалістом у психіатричному відділенні лікарні «Голлівелл» у м. Антрим (згодом – заслужений лікар-психіатр). Заснував мережу амбулаторій сімейної терапії та дитячої консультації у мiстах Баллиміна та Ньютонаббі, і психіатричні служби в спеціальному закладі для неповнолітніх у селі Вайтаббі та в школі для неповносправних дітей у селі Ґрінайланд. Крім того, викладав психіатрію на курсах післядипломної підготовки для лікарів в Університеті Квінз у м. Белфаст. Поєднував роботу клініциста, викладача і науковця до виходу на пенсію в 1973 р., коли переїхав у Кембридж, де й помер. Член Українського Лікарського Товариства у Львові, Британської медичної асоціації (1971), Королівського коледжу психіатрів (1978), Ольстерського медичного товариства, Української вільної академії наук у Європі, дійсний член (з листопада 1962 р.) Польського наукового товариства на еміграції.
Основні наукові зацікавлення – психіатрія (зокрема взаємовідносини «діти-батьки», підліткова злочинність, феноменологія, парагалюцинаторні явища, парасуїцид, статеві відхилення тощо). Автор понад 30 наукових праць, зокрема шість у «Лікарському віснику» (Львів, 1937–38 рр.) і 27, опублікованих за період 1958–75 рр. в різних медичних журналах («British Journal of Psychiatry», «Psychiatria et Neurologia», «Journal of Nervous and Mental Diseases», «Archives of General Psychiatry», «Psychiatric Quarterly», «Acta Psychiatrica Scandinavica», «International Journal of Social Psychiatry» та ін.). Окрім професійних медичних публікацій, був автором низки поетичних творів: епічної поеми «Князь Олег Віщий» (Львів, 1934 р., перевидана в Англії 1976 р.) та ліричних поем, виданих у Сполученому Королівстві: «Вона й ми», «Сонети» (1978); «Пори року», «В незнані сузір’я», «Мандрівки – зелена Буковина» (1979); «Осінь» (1985).
Література
Ясинчук Н. Посмертна згадка. Кілька слів на свіжу могилу сл. п. Нарциза Лукіяновича // Українське слово. – Париж, 1985. – 8 вересня. – С. 4.
[Obituary] Narcyz Lukianowicz // Bulletin of the Royal College of Psychiatrists. – London, 1985. – No. 10. – P. 210–211.
Пундій П. У світлу пам’ять д-ра Н. Лукіяновича // Свобода. – Джерзі-Сіті; Нью-Йорк, 1986. – 17 січня. – С. 6.
Пундій П. Д-р Нарциз Лукіянович // Лікарський Вісник. – Ґросс-Пуант, 1987. – Ч. 1. – С. 54–55.
Павлишин С. Перша українська композиторка Стефанія Туркевич-Лісовська-Лукіянович. – Львів, 2004. – С. 25-31.