Феденко Панас [Panas Fedenko] – історик, політичний діяч, публіцист; народився 13 грудня 1893 р. на хуторі біля с. Веселі Терни (Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., Україна; тоді – Верхньодніпровський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія); помер 10 вересня 1981 у Мюнхені (Німеччина); похований у Парижі (Франція).
Закінчивши гімназію в Олександрії (в нинішній Кіровоградській області України), у 1913-1917 рр. вивчав історію і класичну філологію в Імператорському історично-філологічному інституті в Санкт-Петербурзі (у 1914-1924 рр. – Петроград). У 1915 р. став членом Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) і співредактором її двотижневика «Наше життя» (1915-1917 рр.). У червні 1917 р., після Лютневої революції, повернувся в Україну і з того часу брав активну політичну участь в Українській революції 1917-1921 рр.: був членом Української Центральної Ради (1917-1918 рр.), редактором або співредактором кількох часописів УСДРП, членом Центрального комітету УСДРП (із січня 1919 р.), делегатом на Трудовий конгрес України (січень 1919 р.), заступником міністра інформації в уряді Української Народної Республіки – УНР (з осені 1919 р.), членом Центрального українського повстанського комітету (створеного у вересні 1919 р. в Кам’янці-Подільському), політичним референтом при Армії УНР (з грудня 1919 р.), автором резолюцій та Універсалу Трудового конгресу України а також різних декларацій уряду УНР. З липня до грудня 1920 р. від імені Центрального комітету УСДРП проводив підпільну політичну роботу в українських областях, які були під окупацією большевицького війська. У 1921-1922 рр. перебував переважно у Львові, а в листопаді 1922 р. виїхав до Берліна.
Весною 1923 р. переїхав до Праги, де з 1925 р. викладав історію України в Українському Високому Педагогічному Інституті ім. М. Драгоманова. 1934 р. став доцентом історії України в Українському Вільному Університеті. Також викладав історію й латинську мову в Українській Гімназії в Чехословаччині, читав доповіді на засіданнях Українського Історично-Філологічного Товариства, писав статті для Української Загальної Енциклопедії, яка була опублікована у Львові у 1930-1933 рр., і був членом Союзу Українських Журналістів і Письменників на Чужині. Як представник УСДРП був членом Виконавчого комітету Соціялістичного робітничого інтернаціоналу і брав участь у його конгресах. У рамках цієї діяльності поширював інформацію про Пацифікацію 1930 р. в Галичині і про Голодомор 1932 р., засуджував диктатуру режиму в СРСР тощо. У квітні 1945 р., із наближенням радянської армії до Праги, переїхав до Німеччини і згодом поселився в Авґсбурзі. У липні 1948 р. був представником УСДРП на першій сесії Української Національної Ради (УНРади), а в березні 1950 р. був обраний генеральним секретарем Української Соціялістичної Партії (УСП), сформованої шляхом злиття УСДРП та трьох інших соціялістичних партій.
У листопаді 1951 р. виїхав у Сполучене Королівство й поселився в Лондоні. Став одним із засновників і чільним співробітником Видавництва «Наше Слово», та редактором журналу соціялістичного напрямку «Наше Слово», який виходив у Лондоні у 1952-1958 рр. Написав три книги, які вийшли в тому ж видавництві у 1950-х рр.: історичну повість «Несмертельна слава» (1953 р.; під псевдонімом Василь Тирса), «Ісаак Мазепа: Борець за волю України» (1954 р.), «Український рух у ХХ столітті» (1959 р.). Також був автором праць, які в 1950-х роках були опубліковані Інститутом для вивчення СССР в Мюнхені, як наприклад «Україна після смерті Сталіна» (1956 р.), «Микола Скрипник: його національна політика, засуд і реабілітація» (1957 р.). Був представником УСП в УНРаді, і на конференціях і конгресах відновленого в 1951 р. Соціялістичного інтернаціоналу.
1959 р. повернувся в Німеччину і до кінця життя жив у Мюнхені. Продовжував писати різні праці, які були опубліковані головно Інститутом для вивчення СССР та Видавництвом «Наше Слово» (осередок якого перенесено в 1960-х роках з Лондона до Мюнхена). Зокрема дописував до збірника «Наше Слово», який виходив у Мюнхені в 1970-1980 рр. Як представник УСП далі брав участь у діяльності УНРади (до 1967 р.) та Соціялістичного інтернаціоналу. У 1970-х рр. викладав історію України в Українському Вільному Університеті в Мюнхені, спочатку як професор-гість (1973-1976 рр.) а згодом як звичайний професор (1977-1980 рр.).
Крім згаданих вище праць, був автором численних інших наукових, публіцистичних і художніх творів, нерідко під псевдонімами або анонімно, серед яких: «З дипломатичної діяльности Данила Грека» (Прага, 1929), «Політичні пляни Яна Амоса Коменського та Україна» (Прага, 1932), «Історія соціяльної і політичної боротьби в Україні» (Львів, 1936), «Соціялізм давній та новочасний» (Мюнхен, 1968).
Література
Наріжний С. Українська еміґрація: культурна праця української еміґрації між двома світовими війнами. – Прага, 1942. – Див. покажчик імен.
Феденко П. Ісаак Мазепа: борець за волю України. – Лондон, 1954.
Антонович М. Панас Феденко (13.12.1893 – 10.9.1981) // Український Історик. – Нью-Йорк, 1982-1983. – Ч. 3-4(75-76), 1(77). – С. 151-153.
Українські письменники діаспори: матеріали до біобібліографічного словника. Частина друга (Л-Я). – Київ, 2007. – С. 199-203.
Рубльов О. С. Феденко Панас (Опанас) Васильович // Енциклопедія історії України. – Т. 10 (Т-Я). – Київ, 2013. – С. 272-273.
Тарабара О. Криворізькими стежками Панаса Феденка // Альманах «Інгульський степ». – 2017. – Вип. 2. – С.128-140.