А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І Й К Л М
Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Англо-український комітет [Anglo-Ukrainian Committee] – неформальне об'єднання британських політичних та інших діячів ліберального напрямку, зацікавлених в українському питанні, що діяло з 1935 до 1938 р.

Комітет був заснований у Лондоні в лютому 1935 р. і мав 14 членів. Вони вважали, що положення на українських етнічних землях Східної Європи мало велике значення для цілої Європи, і їхньою метою було привернути увагу британської громадськості до цього питання. Основну частину підготовчої роботи із створення Комітету здійснив колишній член британського парламенту від Лейбористської партії Сесил Л'Естрендж Малоун, який був одним із його двох почесних секретарів (другим був адвокат Фредман Аш Лінкольн, який згодом став провідним діячем британської юридичної професії та єврейської громади). Важливу роль у діяльності Комітету відігравав також історик та прихильник національних меншин у Східній Європі Роберт Вільям Сітон-Вотсон.

Презентація Комітету відбулася 16 квітня 1935 р. в лондонському готелі «Савой» на зустрічі, під час якої журналістів, політичних діячів та інших гостей ознайомлено з українським питанням та метою Комітету. 29 травня 1935 р. в одній з кімнат Палати громад британського парламенту Комітет улаштував збори, на яких журналіст Ланселот Лоутон виголосив промову про українське питання. Протягом певного часу регулярно відбувалися дальші зустрічі Комітету.

У 1935 р. Комітет видав брошуру «Українське питання та його значення для Великої Британії», яка містила текст промови, яку 29 травня виголосив Лоутон, та уривки з міжнародних угод і договорів, в яких відзначався правовий статус українських етнічних територій. У 1936 р. Комітет перевидав у формі брошури журнальну статтю Романа Смаль-Стоцького «Національні рухи в Радянському Союзі». В британській пресі появлялися листи і статті на українські теми, написані членами Комітету. У жовтні 1935 р. Комітет почав заходи, спрямовані на створення кафедри українознавства у Школі слов’янських і східноєвропейських наук Лондонського університету, однак вони не увінчалися успіхом.

Комітет утримував тісні зв’язки з Українським Бюро в Лондоні, яке забезпечувало його свіжою інформацією про Україну, зв’язками з особами в Україні тощо. Завдяки Бюро, Комітет нав’язав контакти з діячами провідної української політичної партії в Галичині – Українського національно-демократичного об’єднання. Після 1936 р. Комітет став менш активним, і наприкінці 1938 р. практично перестав існувати.

(Цей Комітет не пов'язаний з Англо-українським комітетом, заснованим у 1931 р.)

РК

Література

Сирота Р. Дві спроби запровадження україністики в міжвоєнній Великій Британії // Україна модерна. – Київ; Львів, 2002. – № 7. – С. 185-211.

Сирота Р. Британські ліберали, Роберт Вільям Сітон-Вотсон і «Нещаслива нація». (Дослідження з історії проукраїнського руху у Великій Британії в 1919-1939 роках) // Вісник Львівського університету: Серія історична. – Львів, 2003. – Вип. 38. – С. 293-367.

Martynowych O. A Ukrainian Canadian in London: Vladimir J. (Kaye) Kysilewsky and the Ukrainian Bureau, 1931-40 // Canadian Ethnic Studies. – Calgary, 2015. – Vol. 47, Nos. 4-5. – P. 272-273.