Головна А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І Й К Л М
Меню Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
Англійською

Калюжна Ірина [Irene Kaluzhny], уроджена Бабин – лікар, громадський діяч; народилася 11 червня 1899 р. в с. Гадинківці (Гусятинський район, Тернопільська обл., Україна; тоді Гусятинський повіт, Австрійська Галичина); померла 19 березня 1989 р. у м. Торонто, Канада.

Ірина Калюжна

Середню освіту розпочала в Рогатинській гімназії, а закінчила 1919 р. в Українській академічній гімназії у Львові (переїхала до Львова разом зі своїм братом Миколою Бабином після його призначення вчителем цієї гімназії). Ще гімназисткою брала участь у подіях, пов'язаних із Листопадовим повстанням у Львові 1918 р. Пізніше вступила до Української військової організації. У 1921 р. вступила на медичний факультет Львівського (таємного) українського університету, але переслідування і загроза арешту змусили її покинути Галичину. Переїхала до Чехословаччини і продовжила навчання у Карловому університеті у Празі. У цей період також стала членом Спілки українських лікарів у Чехословаччині.

Після здобуття в 1930 р. диплому лікаря і проходження спеціалізації в чеських клініках переїхала на Закарпаття (в той час у складі Чехословаччини), де працювала лікарем до 1939 р. Крім цього викладала першу медичну допомогу у пластових таборах, організовувала курси Міжнародного Червоного Хреста, читала лекції на медичні теми в «горожанських» (неповних середніх) школах. Зокрема, в січні-березні 1937 р. провела у Хусті перші курси для українських «сестер милосердя», на яких навчались 27 медсестер-добровольців; крім того, читала загальний курс медичної допомоги в Союзі «добровільних сестер» і у Товаристві «Просвіта» м. Хуста, а також у м. Севлюші (нині – м. Виноградів, Закарпатська обл., Україна) та в таборі для пластунів (1934 р.) у с. Вишній Апші (нині – с. Верхнє Водяне, Закарпатська обл.). Під час подій проголошення Карпатської України у березні 1939 р. («зрив Срібної Землі») проживала в Севлюші і Хусті. Вирішила не емігрувати, а продовжувала працювати лікарем у військовому шпиталі для поранених. Після переходу шпиталя під угорську владу працювала в Українській евакуаційній комісії в Хусті, створеній для сприяння евакуації біженців.

У квітні 1939 р. разом із персоналом цієї комісії переїхала до Праги, де стала працювати в Українському допомоговому комітеті й інших громадських установах. Після вступу радянських військ у Чехословаччину (1945 р.) була заарештована, а після звільнення переїхала в Німеччину, де працювала лікаркою в таборах для переміщених осіб у Баварії.

У 1951 р. емігрувала до Сполученого Королівства, де з огляду на вік вже не повернулася до професійної праці, а зайнялася громадською діяльністю. Двічі обиралася головою Організації Українських Жінок у Великій Британії (ОУЖ): на каденцію з вересня 1957 р. до вересня 1958 р. і з жовтня 1959 р. до листопада 1960 р., а з вересня 1958 р. до жовтня 1959 р. очолювала Контрольну Комісію ОУЖ. 24–27 червня 1959 р. брала участь у другому Конгресі Світової Федерації Українських Жіночих Організацій у Нью-Йорку як представник ОУЖ. У травні-червні 1958 р. читала лекції з питань охорони здоров’я на курсах в м. Олдгам для виховательок українських дитячих садків у Великій Британії. У 1959–60 рр. була редактором щомісячної «Жіночої сторінки» в газеті «Українська думка» (Лондон). Внесла вагомий вклад у розвиток музею українського народного мистецтва Централі ОУЖ, який був відкритий 1964 р. в Лестері (пізніше перенесений до Манчестера). Крім того, разом зі своїм чоловіком Родіоном Калюжним (який був особистим секретарем Данила Скоропадського) брала активну участь в українському гетьманському русі в Англії.

У 1960-х рр. переїхала до Канади, де поселилася у містечку Етобікок (нині район м. Торонто). Викладала на курсах українознавства, була членом Союзу Гетьманців Державників, активісткою парафіяльного комітету Собору Св. Димитрія Української Греко-Католицької Церкви у Торонто.

Юрій Б. Ковалів

Література

Постаті Конгресу // Наше життя. – Філадельфія, 1959. – Ч. 7–8. – С. 13–14.

Д-р Ірина Калюжна [Некролог] // Батьківщина. – Торонто, 1989. – Ч. 4. – С. 4.