А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І Й К Л М
Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Шумовський Петро [Peter Szumowski] – лікар-педіатр, фтизіатр, краєзнавець; народився 27 червня 1902 р. у с. Мирогоща (Дубенський район, Рівненська обл., Україна; тоді – Дубенський повіт, Волинська губернія, Російська імперія); помер 8 березня 1966 р. в м. Дартфорд, Англія (Сполучене Королівство), похований на цвинтарі «Норт Шін» у Лондоні. Брат Арсена Шумовського.

Петро Шумовський

Середню освіту розпочав у Дубенській гімназії. Під час Першої світової війни виїхав з матір’ю, братами та сестрами у Тамбовську губернію, с. Сторожеве, а пізніше був переселений в м. Волчанськ біля Харкова. Згодом повернувся на Волинь, де продовжив навчання в Дубно, а відтак перейшов в Острозьку гімназію (у той час став членом юнацької організації «Січ ім. І. Богуна»). Після закінчення гімназії переїхав до Києва, де деякий час учився в університеті (і мешкав у міністра УНР, проф. Дмитра Дорошенка).

Повернувшись у Мирогощу (з березня 1921 р. – під владою Польської держави), брав участь у громадському та культурному житті. Згодом виїхав у Німеччину, де вступив на медичний факультет Університету ім. Крістіана Альбрехта в м. Кіль. У 1927 р. здобув диплом лікаря, захистивши наукову працю на тему «Про діагностичне значення змін у картині крові після ін’єкцій туберкуліну в дітей», і переїхав у Данію, де працював асистентом однієї з кафедр на медичному факультеті університету в Копенгагені (спеціалізувався у галузі педіатрії). Пізніше повернувся на батьківщину, де деякий час працював лікарем на Волині та Поліссі. У 1930 р. підтвердив свій медичний диплом у Ягеллонському університеті в Кракові. Відтак у Варшаві пройшов спеціалізацію з лікування дитячих хвороб і туберкульозу. З 1932 р. працював асистентом в університетському дитячому шпиталі у Варшаві і в медичній страховій установі «Каса хворих», а з 1936 р. – завідувачем протитуберкульозного диспансеру у Варшаві. У 1939 р. був мобілізований в польську армію як військовий лікар, невдовзі потрапив у німецький полон, а після звільнення повернувся до Варшави, де продовжив працювати практичним лікарем, а також очолював відділ охорони здоров’я Українського допомогового комітету.

У 1944 р. був евакуйований в Австрію, де працював у відділенні з протитуберкульозної (БЦЖ) вакцинації університетської дитячої клініки у Відні, а також у місцевій українській амбулаторії. Після закінчення війни очолив польський тубдиспансер при таборі для переміщених осіб в містечку Ебензее. Згодом в Італії приєднався до Польського корпусу ген. В. Андерса під британським командуванням і працював головним лікарем гірського туберкульозного шпиталю в м. Арко (провінція Трентіно).

У 1946 р. прибув у Сполучене Королівство, де повторно нострифікував свій диплом, і в липні 1947 р. його включено до британського офіційного реєстру лікарів. Працював терапевтом у туберкульозних лікарнях (та відділеннях легеневих хвороб) у різних місцевостях: Райтінґтон, Ліпгук, Блак Нотлі, Таррок (у двох останніх – ординатор). У 1953 р. став заступником головного лікаря туберкульозного санаторію «Міддлтон госпітал» біля м. Ілклі (графство Західний Йоркшир), а через рік, у 1954 р. – головним лікарем бальнеологічної дитячої лікарні «Роял Сі Бейдінґ» у м. Марґейт (графство Кент). Окрім адміністративних функцій, працював лікарем-фтизіатром, а з 1961 р. також виконував хірургічні втручання при туберкульозі. Протягом перебування на цій посаді (до смерті у 1966 р.) доклав активних зусиль до реорганізації лікарні, в якій створювалися нові відділення (ортопедії, урології, хвороб грудної клітки) в міру поступового зниження захворюваності на туберкульоз.

Окрім професійної діяльності, цікавився філософією, мистецтвом, антропологією, а особливо історією України. Написав книжку «Остріг: Історичний нарис» (Марґейт; Вінніпег, 1964), в якій дослідив період найбільшого розквіту першого українського культурного осередку на Волині часів князів Острозьких. Крім того написав статтю «Н. Ф. С. Ґрунтвіґ та високі народні школи в Данії» (Літературно-Науковий Вісник, 1927) та брошури «Вплив води із джерела «Кароль» в Івоничі на діурез» (1934, польською мовою), «Віра православна й нарід український» (1941).

Юрій Б. Ковалів

Література

Д-р Петро Шумовський // Лікарський вісник. – Нью-Йорк, 1966. – Ч. 3–4. – С. 50–51.

М. Б. Св. пам. Д-р Петро Шумовський // Літопис Волині. – Вінніпег, 1966. – Ч. 8. – С. 89.

Петро Шумовський [Некролог] // Нові дні. – Торонто, 1966. – Ч. 195. – С. 31.

Посмертна згадка [Петро Шумовський] // Українська думка. – Лондон, 1966. – 21 квітня. – С. 7–8.

P. Szumowski, M. D. [Obituary] // British Medical Journal. – London, 1966. – 16 April. – P. 989.

Войтович С., Бондарчук Я. Петро Шумовський (1902–1966) // Острозькі просвітники ХVI–ХХ ст. – Острог, 2000. – С. 203–208.