А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І Й К Л М
Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Герасименко (Герасименко-Волковинський) Полікарп [Polykarp Herasymenko (Herasymenko-Volkovinsky)] – інженер-металург, спеціаліст у галузі фізичної хімії; народився 23 липня 1900 р. в Одесі (Україна; тоді – Російська імперія); помер 6 квітня 1958 р. у Нью-Йорку (США), похований на українському цвинтарі Св. Андрія у Саут-Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі).

Полікарп Герасименко

Середню освіту здобув в Одеській гімназії (1919 р.) і в жовтні того ж року вступив на природничий відділ фізико-математичного факультету Кам’янець-Подільського державного українського університету. Студентом брав участь в опорі становленню більшовицької влади після поразки визвольних змагань і, рятуючись від арешту, восени 1921 р. нелегально емігрував через Галичину в Чехословаччину.

Навчався на природничому факультеті Карлового університету в Празі, де восени 1925 р. здобув ступінь доктора природничих наук за дипломну роботу на тему полярографії. Того ж року став лектором фізичної хімії і теоретичної фізики на математично-природничому відділі Українського Високого Педагогічного Інституту ім. М. Драгоманова у Празі. У липні 1927 р. захистив габілітаційну працю на тему «Про електроредукцію уранових солей» і обійняв посаду доцента цього інституту, в якому продовжував викладати до його закриття в 1933 р. Дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (з червня 1928 р.).

У 1928 р. отримав стипендію Фонду Рокфеллера і виїхав у Сполучене Королівство, де протягом 1928–29 рр. проводив дослідження з фізичної хімії у Кінґз-коледжі Лондонського університету. У цей період опублікував чотири наукові статті у журналі «Transactions of the Faraday Society». Член Товариства ім. М. Фарадея (Лондон).

Повернувшись у Чехословаччину, з 1930 р. і майже до кінця Другої світової війни працював на найбільшій чеській сталеливарні машинобудівного заводу «Шкода» в м. Пльзень, де очолював металургійний та фізико-хімічний відділи науково-дослідної лабораторії. Одночасно працював викладачем Українського Вільного Університету (УВУ) в Празі: доцент (1930–40 рр.), надзвичайний професор (із 1941 р.) природописного відділу цього закладу, де читав курс фізичної хімії та хімічної термодинаміки. Був членом Товариства українських інженерів у Чехословаччині. Наприкінці 1938 р. став дійсним членом Українського наукового інституту в Америці (європейське відділення), який діяв в 1938-39 рр. Під час війни брав активну участь у громадському житті місцевих українців: був членом філії Українського національного об’єднання (УНО) в Чехії, співорганізатором та співголовою празької філії Комісії допомоги українському студентству при УНО, і в 1942–43 рр. очолював Культурно-наукове видавництво при УНО (до його закриття гестапо). Був головним редактором часопису «Технічно-господарський вісник» (видання секції інженерів при УНО). За свою діяльність на початку 1944 р. був заарештований німецькою поліцією і майже рік перебував у в’язниці «На Панкраці» у Празі, а наприкінці війни (у травні 1945 р.) був повторно ув’язнений прокомуністичними елементами на три місяці у м. Пльзень.

Після звільнення виїхав у серпні 1945 р. до Німеччини, де перебував у таборі для переміщених осіб. Продовжив викладати в УВУ (перенесеному в Мюнхен) на посаді надзвичайного професора філософського факультету (1945-46 рр.), а в 1947 р. був обраний звичайним професором. Крім цього був співорганізатором у м. Ауґсбурзі в Баварії природничого факультету УВУ (з хімічним та біологічним відділами), а також окремого математично-геодезичного факультету в Реґенсбурзі. Був одним із провідних членів Організації Українських Націоналістів (мельниківців), але згодом відійшов від політичної діяльності. Певний час очолював Товариство українських політичних в’язнів, яке діяло із січня 1946 р. в Німеччині й Австрії.

У 1948 р. отримав запрошення однієї з найбільших у Сполученому Королівстві сталеливарних компаній «United Steel Companies Limited» (м. Шеффілд) і вдруге приїхав до Великої Британії, де впродовж 1948-51 рр. працював провідним дослідником у металургійній лабораторії цієї компанії. На замовлення відділу наукових досліджень та розробок компанії, у січні 1951 р. здійснив переклад англійською мовою статті німецьких дослідників T. Kootz та W. Oelsen під назвою «Внесок у металургію доменних печей» (A Contribution to the Metallurgy of the Blast-Furnace), який згодом був опублікований в американському журналі технічних перекладів «Technical Translations». Член (ще з 1938 р.) наукового товариства «Iron and Steel Institute» (Лондон); в цей період опублікував дві наукові статті у спеціалізованому журналі цього інституту «Journal of the Iron and Steel Institute» (1947, 1950). Другою з цих статей, про його теорію іонної рівноваги між металом і шлаками при плавленні сталі, здобув світове визнання як дослідник у галузі металургії. Літом 1948 р. був членом підготовчої комісії для створення Комісії Допомоги Українському Студентству у Великій Британії. У січні 1951 р. обраний головою новоствореного Товариства українських інженерів у Великій Британії.

Наприкінці квітня 1951 р. виїхав у США, де з 1952 р. працював старшим науковим співробітником (згодом – професор-дослідник) кафедри металургії дослідницького університету в Нью-Йорку «New York University»: керував дослідницькими проектами на замовлення провідних індустріальних компаній США і читав лекції для студентів. Член Американського товариства гірничих, металургійних і нафтових інженерів, Американської асоціації метало- та матеріалознавства, Електрохімічного товариства.

Основні наукові зацікавлення – фізична хімія, електрохімія, полярографія, металургія. Автор монографії «Теоретична фізика» у двох книгах (Прага, 1925-26), двох патентів на виробництво сталі і титану і понад 40 статей українською, чеською та англійською мовами. Вже після смерті вченого його книгу п. н. «Іонна теорія та електрохімічна взаємодія шлаку і металу при виробництві сталі» було видано в УРСР (Київ, 1966). Вчений також був автором статей на науково-популярні теми в українських періодичних виданнях «Орлик» (1946) та «Українські Вісті» (1947), двох невеликих брошур про виникнення життя на землі (Реґенсбурґ, 1947; 1948) та публікації про Олександра Оглоблина (Мюнхен, 1948).

Юрій Б. Ковалів

Література

Величківський М. Наші втрати 1958 р. – Нью-Йорк, 1958. – С. 4-10.

Кунда В. Проф. д-р Полікарп Герасименко // Вісті українських інженерів. – Нью-Йорк, 1958. – Ч. 3-4. – С. 72-74.

Богун-Чудинів В. Д-р П. Герасименко (посмертна згадка) // Свобода. – Джерзі-Сіті; Нью-Йорк, 1959. – Ч. 45. – С. 3.

Шляхтиченко М. Пам’яті проф. Полікарпа Герасименка // Свобода. – Джерзі-Сіті; Нью-Йорк, 1959. – Ч. 69. – С. 2.

Dr. P. Herasymenko [Obituary] // The Bulletin of the Institute of Metals. – New York, 1957-1959. – Vol. 4. – Part 8. – P. 68.

Кунда В. Полікарп Герасименко // Бюлетень [Наукового товариства ім. Шевченка в Америці]. – Нью-Йорк, 2011 – Ч. 32(48) – С. 55-56.